УДК 159.947.2

Степура Є.В. (м. Київ)

Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.



Одним з найважливіших джерел сенсу є цінності. Ми не будемо тут

вдаватися в дискусію з приводу співвідношення цінностей і смислів.

Відзначимо тільки, що для кожної людини деяка цінність може бути джерелом

сенсу, а може і не бути ним.

          Особистість є складною системою, що має як стабільні, так і нестабільні

складові. Частково її можна трактувати як відображення культури - особистість

несе в собі всі найбільш важливі складові культури, в якій вона розвивається і

функціонує. В особистості, як і в культурі, відбувається зіткнення тих чи інших

тенденцій, що відбивають специфіку взаємодії людини зі світом. Ситуація, в

якій людина знаходиться, призводить до того чи іншого прояву глибинних

структур її особистості. При потраплянні людини до певної ситуації

активізуються процеси осмислення даної ситуації і вироблення адекватної

стратегії дій. При цьому найбільшою мірою активізуються найбільш засвоєні і

закріплені структури особистості.

Засвоєння культури відбувається двома шляхами: через пряме транслювання

цінностей (у процесі цілеспрямованого виховання і т. п.) і непрямо – через

спостереження, неформальну взаємодію з іншими людьми. В останньому

випадку знання мають часто невербалізований характер і спрямовані на

швидке та умовно адекватне орієнтування у навколишній дійсності.

Отримувані на різних рівнях передачі цінності можуть сильно відрізнятися, що

проявляється як незбіг декларованих цінностей з реальними вчинками. Р.

Стернберґ [6] підкреслював велику роль неявних знань у процесах прийняття

рішень; логічно припустити, що і цінності (й оцінки), засвоєні неформальним

чином, теж сильно впливають на наші рішення та поведінку, особливо в

критичних ситуаціях. Потрібно сказати, що цінності, одержувані неформальним

шляхом, краще засвоюються і закріплюються у структурі особистості, оскільки

тісніше пов'язані з реальною життєдіяльністю людини.

Можна виділити дві протилежні за своїми функціями групи цінностей.

Користуючись термінологією Ю. Козелецького, цінності цих груп можна

відповідно назвати трансгресивними – спрямованими на творчість і розвиток, і

охоронними – спрямованими на збереження стабільності існуючого порядку,

норм тощо [4]. Безумовно, обидві групи цінностей важливі для існування

суспільства, але саме перша група найбільш важлива для забезпечення

виживання людини як виду. А. П. Назаретян вказує, що вирішення питань

виживання людини можливе не через повернення до старих способів взаємодії з

природою, а через подальший розвиток науки і технологій, що створюють

штучне середовище для життєдіяльності людини [5]. Це також стосується

суспільного життя – тільки вдосконалюючи громадські структури, ми можемо

сподіватися на гідне людини життя.

Дослідження показують, що реалізація інновацій пов'язана з особливостями

структури ціннісних орієнтацій особистості. Потрібно відзначити, що

реалізація трансгресивних цінностей іноді знаходить вияв у протиправних діях,

що може становити загрозу для суспільства. Але в кінцевому підсумку вона

призводить до переходу суспільства на новий, більш відповідний людським

правам і свободам, рівень розвитку.

За аналогією з поведінковими реакціями однієї людини, в історичному плані

ми можемо охарактеризувати суспільство як таке, що більшою мірою прагне до

ризику, інновацій, реформ або, навпаки, бачить основну цінність у збереженні

своїх засад. Протягом всієї історії більшість спільнот обирало останню

альтернативу, тільки європейська цивілізація послідовно вибрала інноваційний

шлях, що призвело до існування сучасного світу (хоча, безумовно в більшості

цивілізацій були періоди прагнення до інновацій, але вони змінювались

довгими періодами застою). Хоча провідниками змін найчастіше були окремі

особи і групи. У соціології їх називають «пасіонарний клас», і ведеться активне

вивчення даного феномена. У психології даний феномен недостатньо

вивчений. Особистість пасіонарія може являти собою найбільш виражений

прояв вищих гуманістичних цінностей і смислів. Але також іноді несе в собі

деструктивні тенденції, класичними прикладами є диктатори. Виникає питання:

якою мірою самі цінності надають енергію пасіонаріям, а в якій вони просто

виконують роль покажчика напрямку цієї енергії ?

Але в цілому, в суспільстві завжди переважають охоронні цінності, саме вони

найбільше впливають на рішення пересічних людей. Можливо, це викликано

тим, що будь-які інновації несуть в собі потенційну загрозу. Охоронні цінності

пронизують всю нашу культуру, цілком можливо, що вони мають біологічну

природу. У всякому разі, виражене прагнення до творення нового є пізнішим

еволюційним утворенням.

          Суспільство завжди намагалося захистити себе від людей з

нестандартною поведінкою і мисленням. Показовий приклад – ставлення до

людей із психічними захворюваннями. Навіть у наш «освічений час» до таких

людей нерідко ставляться з певною неприязню, піддають остракізму. Іноді носії

прогресивних поглядів зараховувалися до психічно хворих. Але найбільш

поширеним методом протидії реалізації трангресивних цінностей завжди було

переслідування, у тому числі кримінальне, їх носіїв.

          Є два шляхи утвердження в суспільстві трансгресивних цінностей:

еволюційний і революційний. Перший – це коли влада не заважає і навіть

сприяє утвердженню таких цінностей, проводить державну політику,

відповідну настроям прогресивної частини населення.

        Еволюційний шлях утвердження трансгресивних цінностей вимагає від

представників влади особистісної зрілості, досить високого рівня інтелекту,

настановлення на діалог, що створює можливість для адекватних, зважених

рішень в непростих ситуаціях суспільної кризи. Політик повинен знати, що

суспільні вибухи найчастіше відбуваються в період великих очікувань змін на

краще, і направляти енергію та ентузіазм в конструктивне русло [9].Важливим

вмінням політика є визначення моменту свого відходу від влади – іноді саме

даний хід може забезпечити стабільність у суспільстві. Звичайно, ми назвали не

всі якості, потрібні політику для реалізації адекватної державної політики в

період змін, але недолік даних якостей призводить до дестабілізації ситуації,

спрямування її на революційний шлях реалізації трансгресивних цінностей.

           В якості нормативної бази особистості політика повинна стати наявність

чіткої просоціальної системи цінностей, спрямованої на утвердження

гуманістичних ідеалів. Наприклад, політик має не допускати, прагнучи

погасити політичний конфлікт, жертв серед мирного населення тощо. Для

нього людське життя має найвищу цінність. Але, треба визнати, що влада є

психопатологізуючим фактором для особистості, що може призводити до

хибних рішень. Важливим завданням є недопущення до влади людей,

потенційно схильних до патологічних проявів. Хоча, є гіпотеза, що група

психічно хворих буде приймати більш моральні рішення, ніж група психічно

здорових людей [3]. Все ж, роль психопатології у політиці залишається

малодослідженою.

          Розвинений рівень інтелекту виявляється в умінні передбачати наслідки

прийнятих рішень, у плануванні дій, у знаходженні способів контролю їх

належної реалізації – у здатності керуватися принципами логіки та здорового

глузду, уникаючи «халеп мислення». Настановлення на діалог виявляється в

умінні чути всі протиборчі сторони і знаходити компромісні рішення.

         Також важливою складовою особистості політика є здатність не

піддаватись шкідливим впливам з боку оточуючих і ситуації. Ця здатність є

необхідною для прийняття адекватних рішень.

         Недостатній розвиток вищевказаних структур психіки у представників

влади є важливим чинником у розвитку революційної ситуації. При цьому ми

не відмітаємо об'єктивні причини і ситуаційні фактори, але хочемо вказати на

вплив особистісних властивостей політиків, які пом'якшують (або, навпаки,

поглиблюють) дію вищевказаних чинників.

        Потрібно відзначити, що прагнення до змін посилюється і послаблюється

циклічно. Важливо зрозуміти психологічні умови активізації груп населення на

протистояння влади. Ті, хто незадоволені наявним станом речей і прагнуть до

змін, є завжди, але в цілому в суспільстві переважають охоронні цінності,

прагнення до стабільності, безпеки. Існують соціальні механізми погашення

революційних настроїв, які проявляються в утримуванні агресивних прагнень

на побутовому рівні. Посилення виражених радикальних настроїв і

організованих груп опору владі пов'язане насамперед з придушенням

соціальних механізмів контролю незадоволених прагнень особистості до

кращого майбутнього. Адже члени так званих радикальних груп, незалежно від

їх ідеології, найчастіше прагнуть змін життя на краще; ці групи виникають і

активізуються у зв'язку з нездатністю влади задовольнити ці прагнення.

 Спроби покласти всю провину на представників революційних сил багато в

чому безпідставні. Адже функція влади полягає в тому, щоб задовольняти

потреби громадян країни, створювати психологічний комфорт– нездатність

реалізувати дану функцію призводить до виникнення протистояння.

       Силова політика з метою усунення радикальних груп має своєю

передумовою нерозвиненість когнітивних і особистісних структур осіб, що

приймають рішення. Це, як правило, призводить тільки до загострення ситуації

внаслідок посилення фрустрації і відчаю членів даних груп, змушених шукати

інші способи реалізації своїх цінностей. Єдине, чого здатна досягти такого

роду політика,– це зниження на короткий час активності даних груп в період

переструктурування наявного у них образу ситуації і пошуку нових способів

дій. Тільки усунення причин конфлікту здатне істотно знизити активність

згаданих груп. Взаєморозуміння, діалог і максимально можлива реалізація

цінностей і потреб людей здатні протистояти конфронтації. Треба відмітити, що

йдеться, звичайно, не про іноземних загарбників, які видають себе за

представників радикальних груп.

 Разом з тим надмірне переважання трансгресивних цінностей призводить до

дестабілізації в соціальній системі – виникає почуття невизначеності, небезпек,

відсутності опори. Це почуття актуалізує охоронні цінності і викликає сильну

охоронну мотивацію, особливо в особистостей авторитарного типу. Адже такі

особистості не витримують умов невизначеності і у відповідь на загрозу в них

активізуються охоронні смисли. В історичному плані ми знаємо, що за

революцією часто йде контрреволюція, яка може стерти досягнення революції

та погіршити стан справ в суспільстві. Контрреволюція виникає багато в чому

саме завдяки вищевказаним особистостям. Потрібно відзначити, що феномен

авторитарної особистості, попри наявність фундаментальних праць з даної

теми (наприклад: [1] [7]), залишається недостатньо вивченим.

Ми спостерігаємо високий рівень агресивної поведінки в традиційних

культурах, для яких є характерним високий рівень авторитарності, ієрархічність

тощо. Крім того, авторитарність особистості великою мірою пов’язана з

когнітивними вадами, про які йшлося вище. Взагалі для людей в традиційних

культурах є характерними синкретичність та поверховість мислення, схильність

до створення нераціональних міфологем, підвищена навіюваність тощо. Всі ці

фактори впливають на адекватність прийнятих рішень, призводячи до різного

роду помилок.

Трансгресивні і охоронні цінності тією чи іншою мірою присутні в

психіці кожної людини. Вони можуть доповнювати одна одну: Д. Дейнер [2]

вказує, що для успішної реформаторської діяльності реалізація прийнятих

рішень повинна поєднуватись з деяким консерватизмом, що забезпечить

стабільність в реалізації реформ та убереже від занадто нереалістичних

прагнень. Тож, цікаво дослідити взаємодію вказаних груп цінностей в особи,

яка приймає рішення.

Висновки

1. При прийнятті рішень треба враховувати цінності, що панують у

суспільстві на даному етапі його розвитку. Брак розуміння цього

призводить до суспільних збурень.

2. Можна виділити трансгресивні та охоронні цінності, як чинники

суспільно-політичних рішень на різних рівнях суспільної ієрархії. Цікаво

простежити взаємодію цінностей цих типів у процесі прийняття рішень.

3. Поєднання трансгресивних та охоронних цінностей як чинників

прийняття рішень в процесі реалізації реформаторської діяльності

сприятиме успіхові останньої.

4. Неадекватність рішень, що приймаються, великою мірою пов’язана з

переважанням охоронних цінностей та браком у даної особи навиків

взаємодії із системою з високим рівнем невизначеності.



1. Адорно Т. Исследования авторитарной личности //

www.klex.ru/a2q

2. Дернер Д. Логика неудач. М.: Смысл, 1997. 242 с.

3. Кемпинский А. Психология шизофрении //http://www.klex.ru/3pf

4. Козелецкий Ю. Человек многомерный(психологические эссе)

–К.Лыбидь,1991. – 288с.

5. Назаретян А.П. Цивилизационные кризисы в контексте

универсальной истории (Синергетка-психология-прогнозирование) //

www.klex.ru/2e0

6. Стенберг Р. Практический интеллект. – Санкт-Петербург : Питер,

2002. – 272 с.

7. Фромм Э. Бегство от свободы. – М.: АСТ, Мн.: Харвест, 2005. 384с.

8. Юревич А. В. Социальная психология революций // Психология.

Журнал Высшей школы экономики. 2006. Т.3, №4. С. 110-132.