УДК 94(316.334.3:321.64) «19/20»
Ковальчук Л. В. (Одеса)
Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.
Актуальність вивчення феномену тоталітаризму:
співвідношення архівних джерел і усної історії
Поняття «тоталітарний режим» прийнято пов’язувати зі сталінським періодом в історії СРСР та з нацистською Німеччиною, хоча у ХХ столітті існувало багато інших форм його прояву, а тоталітарність як певна властивість притаманна світовій історії на різних її етапах як у минулому, так і в сьогоденні.
Тоталітарність може проявлятися практично у всіх сферах життя: у системі державного управління, в економіці, культурі, ідеології, соціальній психології тощо, у тому числі в міжособистісних стосунках. Для її подолання необхідне усвідомлення і аналіз цих проявів, формування в суспільстві розуміння самоцінності життя, свободи, унікальності будь-якої особистості, відмова від догматики однаковості та парадигм «панування — підлеглість», «свій — чужий».
Теоретичне осмислення тоталітаризму здійснювалося багатьма дослідниками. Зокрема, його проблематика аналізується в роботах Ханни Арендт, Хосе Ортега-і-Гассета, Макса Вебера, Карла Поппера, Сергія Сергійовича Аверинцева, Фрідріха фон Хайєка та багатьох інших.
Традиційно відзначають властиві тоталітарній системі офіційну догматичну ідеологію, єдину масову партію, централізовану й бюрократизовану економіку, жорстку вертикаль влади, високий рівень мілітаризованості усіх сфер життя, систему тотального поліцейського контролю над суспільством, засобами масової інформації, армією і, звичайно ж, масові репресії, необхідні для підтримки такої системи.
У масовій свідомості сучасного суспільства вкоренилася думка, що перелічені явища залишилися у далекому минулому і проблеми вивчення тоталітаризму можуть цікавити тільки істориків. При цьому не усвідомлюється органічний — і дуже болісний — зв’язок цього минулого з багатьма сучасними проблемами, від геополітичних до індивідуально-психологічних. Це проявляється найрізноманітнішим чином, у тому числі й в аберації людської пам’яті, у свідомих та/або несвідомих викривленнях в інтерпретації минулого. У письмових спогадах (мемуарах), тим більше в історичних працях, таке суб’єктивно-оціночне відображення минулого, як правило, усвідомлене, а в усному викладенні, ретроспективних розповідях «про час і про себе» воно частіше підсвідоме та емоційне. Оціночний діапазон таких спогадів дуже великий: від явної апологетики, некритичності висловлень і ностальгії за минулим — до повного неприйняття цього минулого, агресії та заперечення будь-яких його позитивних рис. Характер спогадів людини взагалі залежить від її ставлення до того, про що вона згадує, а в даному випадку — від того, як вона оцінює радянське минуле.
Зупинимося на одному аспекті: репресивній складовій тоталітарного режиму та її наслідках, які мають прояви в сучасному суспільстві.

Репресії — постійні реалії радянської історії. Вони множинні за формами й видами, різноманітні за часом і тривалістю застосування. Деякі з них здійснювалися протягом усього періоду існування радянської влади, — наприклад, арешт з політичних мотивів, ув’язнення у тюрми й табори, обмеження в політичних правах, вислання з СРСР, різноманітні «чистки», направлення дітей репресованих у спеціальні дитячі будинки з особливим режимом тощо. Інші здійснювалися періодично: це розкуркулювання, позбавлення громадянських прав, висилка на спецпоселення, голодомори, депортації, фільтрації, мобілізація в тилове ополчення і трудова мобілізація, судові та позасудові психіатричні переслідування тощо.
Вивчення цього явища і поширення інформації про масові репресії в СРСР було заборонено, усі пов’язані з цим документи були засекречені. Єдиним сховищем цієї страшної інформації залишалася людська пам’ять. Але збереження хоча б відносно об’єктивних, фактичних відомостей про злочини тоталітарного режиму ускладнювалося впливом офіційної пропаганди, яка активно й послідовно спотворювала дійсність. Декларуючи перевагу радянського способу життя, де все «в ім’я людини» і «для блага людини», вона водночас сіяла внутрішню ворожнечу, створюючи уявлення про існування безлічі ворогів, зовнішніх і внутрішніх, і необхідність невпинно шукати і знищувати їх. У країні ГУЛагу навіть концтабори трактувалися як «турбота про людину»: на початку 1930-х років вони були перейменовані у виправно-трудові табори (ВТТ), що нібито сприяли виконанню державного завдання виховувати нову радянську людину.
У країні проводилися показові політичні судові процеси, місцеві парторганізації ініціювали «всенародне схвалення» репресій щодо «ворогів народу», однак реальні масштаби терору, діяльність репресивних органів, система ГУЛагу та інші подібні питання були заборонними і для суспільної свідомості, і для наукового вивчення. На цю інформацію було накладено державне табу.
Усе це позначалося на формуванні ставлення радянської людини та суспільства в цілому до репресій і репресованих. Спогади про них заборонялись, родинні зв’язки розривались, пам’ять знищувалась. Наявність репресованого родича вважалася ганебною таємницею, страшним фактом історії родини, що породжував гоніння на всіх її членів.
Пройшли десятиліття після розпаду СРСР, але всі ці проблеми виявилися живучішими, ніж сам режим. Доступ до архівних фондів з документами про репресії залишається обмеженим. Парадокс у тому, що багато масивів цих документів офіційно розсекречені, але вільного доступу до них у дослідників як не було, так і немає. Законодавча і нормативна база в цих питаннях значною мірою зберігає традиції радянської таємності.
Долі багатьох репресованих не відновлені, імена не повернуті в пантеон народної пам’яті. Останки тисяч і тисяч розстріляних продовжують перебувати в масових таємних могильниках на територіях колишніх спецдільниць НКВС. Більшість громадян не має відомостей про своїх репресованих рідних і навіть не знає про можливість пошуку таких відомостей в архівах. Разом з тим у сучасному суспільстві починає проявлятися нова тенденція: замість страху й забуття — бажання знайти коріння свого роду, довідатися про долі родичів, у тому числі репресованих.
Слід зазначити, що ще кілька років тому звернення до архівів з цього приводу не були численними й надходили головним чином від дітей та онуків репресованих. Причому бажання ознайомитися зі справою, особливо якщо вона перебуває в архіві СБУ чи МВС, часто не було — позначався свідомий чи підсвідомий страх перед КДБ — СБУ та МВС. Але останнім часом пошук репресованих родичів починають вже правнуки, вільні від цього страху. Вони цікавляться не тільки відомостями, викладеними в офіційній довідці, а й усіма документами справи: звинуваченням, перебігом слідства, обвинувальним висновком, репресивним рішенням, подальшою долею (якщо людина не була розстріляна); прагнуть знайти місце розстрілу та поховання. Багато хто із глибоким жалем говорить про те, що в родині не збереглася пам’ять про репресованого прадіда, тому що батьки боялися навіть згадок про нього.
Можна констатувати, що після десятиліть терору і породженого ним страху відновлюються природні людські почуття та цінності, бажання встановити зв’язок часів. Це дуже важливий і оптимістичний процес, тому що необхідною умовою формування вільної особистості у вільному суспільстві є переосмислення та переоцінка тоталітарного минулого, звільнення від радянських міфів та ідеологем. Для цього таємне повинне стать явним, яким би страшним і злочинним воно не було.
Ідея «Нюрнберга-2», що виникла в 1990-ті роки, — ідея громадського суду над злочинами радянського тоталітаризму була дуже важливою. Якби тоді, навіть при мінімальному доступі до архівних джерел з історії репресій, вдалося зібрати й записати усні свідчення людей, що пережили ці репресії, та їхніх родичів і такий процес відбувся би, він дозволив би засудити радянську більшовицьку систему за злочини проти людяності та проти людства, як свого часу був засуджений нацизм. Нехай вже громадським судом, якщо не військовим трибуналом. Але оскільки громадянське суспільство в пострадянських державах перебувало в зародковому стані, а офіційна влада в такому процесі не була зацікавлена, ідея «Нюрнберга-2» залишилася благим наміром. За минулі десятиліття репресовані 1920–1930-х років здебільшого пішли з життя, забравши з собою пам’ять про пережите. Але поки живі репресовані 1940–1980-х років, створення програми запису їхніх спогадів залишається актуальним — як і запису спогадів дітей репресованих, що також постраждали від режиму.
Тоталітарне минуле все ще залишається неподоланим, не усвідомленим у всій своїй трагічній глибині, причинно-наслідкових зв’язках і наслідках, і це неминуче відбивається на сучасності. Зазначимо декілька найважливіших, дотепер не вирішених, проблем.
1. Необхідність «подолання минулого» (Vergangenheitsbeweltigung), систематична критика поведінки не тільки керівників держави, а й суспільства в цілому в його власній свідомості. Причому не відстороненого «совкового» існування та поведінки, що нібито не має безпосереднього відношення до сучасної України, а тісно пов’язаного з нинішнім суспільством. (Проблема ускладнюється розбіжностями історичної пам’яті в різних регіонах України, що особливо загострилися останнім часом і впливають на поведінку значних мас людей).
2. Системне пізнання та осмислення подій трагічного минулого, закономірностей його розвитку, провини кожного конкретно, провини колективної та держави в цілому за скоєні злочини проти власних (і не тільки) співгромадян.
3. Увічнення пам’яті всіх репресованих (а не тільки реабілітованих) і формування якісно іншого ставлення до них — співчуття, співпереживання й поваги до репресованого та перенесених ним страждань.
4. Особисте, суспільне і державне покаяння, прийняття на себе зобов’язань неповторення минулого і відповідальності за це.

Одним з численних проявів не тільки неподоланості злочинного минулого, але навіть його активної реанімації, є сучасна проблема з меморіальним комплексом «Перм-36», що знаходиться у селищі Кучино Чусовського району Пермського краю. (Певною паралеллю до нього є музей «В’язниця на Лонцького» у Львові).
В Російській Федерації видано сотні «Книг пам’яті», присвячених репресованим (visz.nlr.ru/project/books/uk2003/), існують меморіальні цвинтарі розстріляних у Москві: Бутовський полігон (www.memo.ru/memory/butowo/index.htm), Комунарка (memo.ru/memory/communarka/index.htm), Донський цвинтар (www.memo.ru/memory/donskoe/index.htm), Ваганьковський цвинтар (www.memo.ru/memory/vagankovo/index.htm), у Петербурзі — Левашовский меморіальний цвинтар (visz.nlr.ru/pm/levashovo/), у Карелії — урочище Сандармох (storinka-m.kiev.ua/article.php?id=1055) та багато інших. Але «Перм-36» — це не лише меморіальне місце, — це унікальний взірець громадського музею історії ГУЛагу.
Меморіальний комплекс «Перм-36» (www.perm36.ru/) було започатковано в 1990-ті роки за ініціативою громадськості та при активній участі історико-просвітницького, правозахисного і благодійного товариства «Меморіал». Це музей історії політичних репресій, створений на території колишнього радянського концтабору політв’язнів, що функціонував фактично до кінця існування Радянського Союзу. Його творцями й працівниками стали громадські активісти, вчені та краєзнавці. Щороку там проводився міжнародний громадянський форум «Пілорама» (pilorama.perm36.ru/), в якому брали участь громадські і політичні діячі, вчені, творчі колективи з усього світу.
В 2013 році цей музей у такому своєму статусі фактично ліквідований. Вся його територія, табірні будівлі, об’єкти колишньої зони та експозиція органами державної влади передані Пермському крайовому Міністерству культури, яке цілеспрямовано перетворює його на «музей НКВС» (Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР). Відповідно міняється й загальна концепція: в’язні концтабору та їхні трагічні долі йдуть на другий план, щоб згодом взагалі зникнути, натомість на перший план виходить «героїчна» історія НКВС як «оплоту» радянської держави і постаті його «героїв» як патріотів і захисників радянського тоталітарного державного ладу. Для втілення цієї ідеї співробітниками музею призначені колишні наглядачі, що працювали в таборі. Громадськість веде боротьбу з цим рішенням, звертається от органів влади всіх рівнів, а тим часом музей знищується (www.change.org/perm36; pmem.ru/index.php?id=2193).

В Україні також багато невирішених проблем з дослідження історії репресій радянських часів, увічнення пам’яті репресованих та суспільного осмислення цієї трагедії. Головні з них: складність доступу до архівних джерел радянських спецслужб, невизначеність місць численних могильників з останками розстріляних, чиї душі досі не упокоєні, недостатність пошани й співчуття до репресованих та їхнього соціального захисту.
Разом з тим слід зазначити, що з 1990-х років виконуються дві державні програми з увічнення пам’яті репресованих: Всеукраїнська програма видання науково-документальної серії «Реабілітовані історією» (www.reabit.org.ua/) і Комплексна міжвідомча програма з увічнення пам’яті жертв Великої Вітчизняної війни та політичних репресій.
Наші громадські організації — Одеський академічний центр Міжнародної академії наук і Академічний центр «Наука та освіта» беруть участь в обох вказаних програмах. Наша спільна головна науково-дослідна програма — «Одеський мартиролог. Реабілітовані історією». В рамках програми проводиться дослідження архівних документів з історії репресій радянських часів на Одещині. Організована робота в Державному архіві Одеської області, архівах УСБУ в Одеській області та ГУ МВС України в Одеській області, Галузевому державному архіві СБУ та інших центральних архівах. Виконується оцифровування, опис та аналіз документів архівних справ різних категорій репресованих: підслідних, ув’язнених, розстріляних, висланих на спецпоселення тощо. Ведеться підготовка матеріалів для наступних книг серії «Одеський мартиролог» (у минулі роки видано 4 томи) та науково-документальної серії «Реабілітовані історією. Одеська область» (у минулі роки видана перша книга: www.reabit.org.ua/books/od/).
Головна мета роботи з історії репресій на Одещині — увічнення пам’яті репресованих та усвідомлення причин, механізмів та наслідків репресивної системи, притаманної тоталітарній державі. Програма виконується науковою громадськістю Одеси на волонтерській основі.
За ініціативою Одеського академічного центру МАН в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова діє комплексна міждисциплінарна наукова програма «Феномен тоталітаризму, його прояви та шляхи подолання», в якій беруть участь не лише науковці ОНУ, а й наукова громадськість та студентство міста. Інформацію про програму розміщено на сайті ОНУ: onu.edu.ua/uk/science/sprograms/. У рамках цієї програми в 2012 році була розроблена комплексна міжфакультетська міжкафедральна наукова тема «Дослідження феномену тоталітаризму, його проявів та шляхів подолання», затверджена планом науково-дослідних робіт ОНУ на 2013–2017 роки (тема № 110, наказ № 778-18 від 14.03.2013, державний реєстраційний номер 0113U002696).
За програмою і науковою темою виконуються архівні дослідження з історії репресій на Одещині та вивчення доль репресованих. Головними джерелами служать документи архівно-слідчих справ, численні листи, звернення та заяви репресованих із викладенням їхніх біографій і пережитих гонінь, а також їхні спогади, як усні, так і опубліковані у вигляді нарисів і мемуарів. Особливий інтерес мають долі людей, що знайшли відображення і в архівних джерелах, і в спогадах, — це дає можливість зіставити різні джерела і детальніше відтворити історичне минуле.
У рамках програми в Державному архіві Одеської області щороку проводиться студентська виробнича практика. В ході практики студенти історичного, філософського, економіко-правового факультетів, Інституту соціальних наук і факультету психології Інституту математики, економіки та механіки ОНУ імені І. І. Мечникова працюють з архівно-слідчими та фільтраційними справами репресованих мешканців Одещини, пишуть творчі есе та звітні роботи.
У 2013 й 2014 роках в рамках програми і теми були проведені наукові конференції на тему «Феномен тоталітаризму, його прояви та шляхи подолання» (інформація на сайті програми у розділах «2013 рік» і «2014 рік»). У конференціях взяли участь студенти, магістранти, аспіранти і викладачі різних факультетів та інститутів ОНУ імені І. І. Мечникова (філософського, історичного, філологічного, біологічного, економіко-правового, факультету журналістики, Інституту соціальних наук), а також інших одеських вузів.
У 2013 році проведена міжнародна науково-практична конференція «Особа в тоталітарному суспільстві: рефлексії XXI століття» (liberte.onu.edu.ua/), яка зібрала понад 150 учасників з більшості регіонів України, а також гостей з Росії, Молдови, Казахстану, Польщі і відбувалася у формі круглих столів за темами:
«Право на правду: проблеми відкриття архівних джерел і доступу до інформації»;
«Феномен тоталітаризму, особливості тоталітарної свідомості та мислення; репресивна складова»;
«Типологія тоталітаризму: радянський та нацистський варіанти (аналіз періодів і явищ): 1900–1930-ті й 1940–1970-ті роки»;
«Репресована церква. Релігія у стародавньому та сучасному світі»;
«Поминання»;
«Стратегії пам’яті. Меморіали»;
«Науково-документальна серія книг «Реабілітовані історією»: проблеми та перспективи роботи»;
«Тоталітарний дискурс в культурі»;
«Наука — освіта — педагогіка: нова раціональність і подолання інтенцій тоталітаризму»;
«Сучасні проблеми правозахисної діяльності»;
«Посттоталітарне суспільство і авторитаризм: альтернатива прогресу та стагнації»;
«Сім’я в сучасному світі: наслідки тоталітаризму і протистояння масовому суспільству»;
«Мистецтво в тоталітарному й посттоталітарному суспільстві».
З 2013 року розпочата робота міждисциплінарного наукового семінару, присвяченого дослідженню феномену тоталітаризму, його проявів у сучасності та в минулому, співвідношення з авторитаризмом, пошуку способів протистояння цим явищам (інформаційні матеріали розміщено на сайті програми у розділах «2013 рік» і «2014 рік»). В семінарі беруть участь викладачі, наукові співробітники, студенти, магістранти, аспіранти різних одеських вузів. Найбільш цікавими з огляду на проблематику даної конференції були такі доповіді: «Проблеми подолання тоталітарної спадщини», доповідач — доктор політичних наук, професор кафедри політології Інституту соціальних наук ОНУ імені І. І. Мечникова М. І. Мілова;
«Червоний терор як система: на прикладі Одеської радянської республіки», доповідач — кандидат історичних наук, доцент кафедри соціології, філософії та права Одеської національної академії харчових технологій О. Г. Шишко;
«Ідея університету в нарисі П. М. Біциллі «Університет»: гуманітарій на зламі епох і світів», доповідач — доктор філософських наук, професор кафедри філософії природничих факультетів філософського факультету ОНУ імені І. І. Мечникова О. А. Довгополова;
«Масове суспільство як джерело тоталітаризму», доповідач — кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології та мистецтвознавства Одеського національного політехнічного університету М. І. Найдорф;
«Тоталітарне суспільство і тоталітарна свідомість», доповідач — кандидат філософських наук, завідувач кафедри філософії та основ загальногуманітарного знання філософського факультету ОНУ імені І. І. Мечникова С. Г. Секундант;
«Культура та безпека на Євразійському просторі», доповідач — професор порівняльної та міжнародної політики університету Род-Айленда (США) Микола Петро;
«Культурно-історичний та міфологічний контекст формування національної самосвідомості в Україні», доповідач — доктор психологічних наук, доцент, професор кафедри соціальної та прикладної психології ІМЕМ ОНУ імені І. І. Мечникова О. В. Яремчук.
Академцентр «Наука та освіта» бере активну участь у роботі Комісії з увічнення пам’яті жертв Великої Вітчизняної війни та політичних репресій при Одеській обласній державній адміністрації. За ініціативою та при безпосередній участі Академцентру комісія:
— розпочала роботу зі створення спеціальної програми пам’яті репресованих;
— сприяє організації роботи з документами щодо історії репресій в Державному архіві Одеської області, архівах УСБУ в Одеській області та ГУ МВС України в Одеській області, та ін.
Всі ці напрямки роботи мають велике значення для вирішення проблеми суспільного осмислення тоталітарного минулого і запобігання поверненню до нього.

Джерела
1. Аверинцев С. С. Преодоление тоталитаризма как проблема: попытка ориентации [Электронный ресурс]. — URL: magazines.russ.ru/novyi_mi/2001/9/averin-pr.html
2. Арендт Х. Истоки тоталитаризма [Электронный ресурс]. — URL: www.e-reading.me/book.php?book=1017156
3. Вебер М. Политические работы, 1895–1919 = Gesammelte Politische Schriften, 1895–1919 / Пер. с нем. Б. М. Скуратова; послесл. Т. А. Дмитриевой. — М.: Праксис, 2003.
4. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс [Электронный ресурс]. — URL: www.klex.ru/xs
5. Поппер К. Р. Открытое общество и его враги [Электронный ресурс]. — URL: www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/Popp/index.php
6. Хайек Ф. А. фон. Дорога к рабству [Электронный ресурс]. — URL: libertarium.ru/l_lib_road
7. Книги памяти жертв политических репрессий в СССР: Аннотированный указатель [Электронный ресурс] / Сост. А. Я. Разумов. — URL: visz.nlr.ru/project/books/uk2003/
8. Мемориальные программы Международного историко-просветительского, правозащитного и благотворительного общества «Мемориал» [Электронный ресурс]. — URL: www.memo.ru/s/184.html
9. Бутово (Москва) [Электронный ресурс]. — URL: www.memo.ru/memory/butowo/index.htm; www.mgarsky-monastery.org/kolokol.php?id=409
10. Коммунарка (Москва) [Электронный ресурс]. — URL: memo.ru/memory/communarka/index.htm
11. Донское кладбище (Москва) [Электронный ресурс]. — URL: www.memo.ru/memory/donskoe/index.htm
12. Ваганьковское кладбище (Москва) [Электронный ресурс]. — URL: www.memo.ru/memory/vagankovo/index.htm
13. Левашовское мемориальное кладбище (Петербург) [Электронный ресурс]. — URL: visz.nlr.ru/pm/levashovo/
14. Овсієнко В. Трагедія урочища Сандармох / Мистецька сторінка [Електронний ресурс]. — URL: storinka-m.kiev.ua/article.php?id=1055
15. Музей истории политических репрессий «Пермь-36» [Электронный ресурс]. — URL: www.perm36.ru/
16. Пилорама-2013. Международный гражданский форум [Электронный ресурс]. — URL: pilorama.perm36.ru/
17. Онлайн-петиция «Спасти от развала общественный музей истории ГУЛАГа!» [Электронный ресурс]. — URL: www.change.org/perm36; pmem.ru/index.php?id=2193
18. Всеукраїнська програма видання науково-документальної серії «Реабілітовані історією» [Электронный ресурс]. — URL: www.reabit.org.ua/
19. Реабілітовані історією. Одеська область. Книга 1-ша [Электронный ресурс]. — URL: www.reabit.org.ua/books/od/
20. Комплексна міждисциплінарна наукова програма Одеського національного університету імені І. І. Мечникова «Феномен тоталітаризму, його прояви та шляхи подолання» [Електронний ресурс]. — URL: onu.edu.ua/uk/science/sprograms/
21. Міжнародна науково-практична конференція «Особа в тоталітарному суспільстві: рефлексії XXI століття» (Одеса, 2013) [Электронный ресурс]. — URL: liberte.onu.edu.ua/
22. Заболотна Д. В., Савченко В. В. «Якщо насмілитися бути…»: одеські художники-нонконформісти 1960–1970-х років [Электронный ресурс]. — URL: www.scribd.com/embeds/212882237/content?...recommendations=true