Дунаєва Л.М., Нікогосян О.О.
м. Одеса
Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.


Сьогодні питання розвитку та взаємодії суспільства з державою – є одним з найболючіших та найважливіших для нашої країни. В умовах нестабільної економіки, політичної та культурної кризи – соціальна політика одна з найважливіших сфер для дій та обговорень. Соціальній політиці держави має відводитись ключова роль в розвитку суспільства. Вона повинна розглядатися як умова соціально-економічної ефективності країни, політичної стабільності і міжнародної конкурентоспроможності.
Соціальна політика – це, перш за все, активна та відповідальна діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування, вітчизняних і зарубіжних підприємств, установ та їх об'єднань і асо¬ціацій, громадських і приватних фондів, громадських і релі¬гійних організацій, громадян щодо розвитку й управління соціальною сферою, щодо збалансування розвитку суспіль¬ства, забезпечення стабільності державного правління, со¬ціального захисту населення, створення сприятливих умов для існування індивідів і соціальних спільнот. Соціальна політика в нинішньому її розумінні – це не стільки соціальний захист, соціальне забезпечення, скільки закладання фундаментального соціального виміру, соціального розвитку. [1]
Те, що Україна зробила вибір на користь розвитку європейської цивілізації, означає впровадження європейських соціальних стандартів, європейських підходів до питань взаємовідносин всіх секторів суспільства. Перед соціальною політикою України поставлені найважливіші завдання призупинення соціальної деградації, збереження ефективних механізмів і соціальних стандартів минулого і модернізація механізмів реалізації соціальних функцій, адаптації соціальної сфери до ринку.
Цілком виправданим є те, що соціальна політика держави викликає підвищений інтерес у суспільстві, перебуваючи в епіцентрі парламентських дискусій. Труднощі формування і реалізації соціальної політики, її недоліки приховують реальну небезпеку для стабільності соціальних відносин. Також без вирішення ключових проблем соціальної сфери інтеграція України в Європейський Союз залишатиметься віддаленою перспективою.
Сьогодні, в часи тяжких, але вкрай важливих змін, звісно ж змінюються і взаємовідносини між чоловіками та жінками в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Утвердження гендерної рівності — важливий напрямок в Україні в курсі на її подальший розвиток. Це питання проходить крізь всі проблеми сьогодення і є актуальним в житті кожного з нас. На суспільному рівні декларовані права та можливості особистості, незалежно від статі, реально не дотримуються, упереджене ставлення й гендерна дискримінація продовжують відтворюватися, жінки та чоловіки як соціальні спільноти загалом мають неоднаковий доступ до соціальних статусів, ресурсів, привілеїв, престижу, влади. Інтеграція української держави у світове співтовариство вимагає переосмислення місця і ролі жінок у суспільстві, їх рівноправну участь у всіх сферах життєдіяльності, і, зокрема, в політиці і державотворенні. На думку авторів, слід відходити від так званого кліше, що жінки не здатні приймати участь у суспільному житті, політиці, державотворенні та управлінні, через свою слабкість, адже це не так. Дивлячись на зарубіжний досвід, ми можемо без сумнівів заявити, що жінкам має бути місце на державній та політичній арені. Соціальна роль жінки як матері повинна нести політику порозуміння, розвитку, мудрості та терпіння, адже ці фактори рішучі для досягнення будь-якої мети.
У вересні 2000 р. на Всесвітньому саміті тисячоліття було прийнято документ "Цілі Розвитку Тисячоліття", який підписав серед інших і Президент України. Перспективи у цьому документі, окреслені до 2015 р., серед ЦРТ "Розвиток гендерної рівності". Отже, Україна взяла на себе зобов'язання щодо просування гендерної рівності, а саме забезпечення гендерного співвідношення на рівні не менше від 30 до 70% тієї або іншої статі в представницьких органах влади і на вищих рівнях виконавчої влади, скорочення навпіл розриву в доходах жінок і чоловіків. [2]
Однією з перешкод розвитку політичної участі жінок в органах влади залишається стійкий стереотип, що характерний як для чоловіків, так і для жінок, що політика і державне управління — це сфера чоловічої діяльності. Згідно з даними соціологічних опитувань так вважають майже 70% громадян України. Не дивлячись на це за останні роки жінки наполегливо намагаються увійти у велику політику та закріпитися на різних політичних рівнях. На перших українських виборах депутатів до Верховної Ради було обрано лише 11 жінок. Але з року в рік участь жінок в політичному, громадському житті України постійно зростає. У нинішньому парламенті найбільша за всі роки незалежної України кількість жінок – 47, або ж 11,1% від загального складу. [3]
Ефективна євроінтеграція України потребує консолідації внутрішніх зусиль для забезпечення умов стабільного демократичного розвитку суспільства, становлення конкурентоздатної національної економіки, сильної соціальної політики. Одним з основних питань при цьому постає співпраця з установами громадянського суспільства, адже громадяни через певні організації мають приймати участь в управлінні. Громадська активність - як ініціативна та добровільна участь людей у житті суспільства та виробленні державної та місцевої політики у різних, важливих для людей сферах, є важливим складовим елементом демократичного суспільства. Органи публічної влади мають підтримувати громадську ініціативу шляхом створення сприятливих умов для її виникнення та реалізації. Організації громадянського суспільства при здійсненні своєї діяльності мають бути вільними та незалежними, діяти виключно в рамках закону. Така співпраця ґрунтується на досягненні консенсусу як усередині громади, так і з зовнішніми сильними і владними структурами. Це потребує встановлення у громаді таких внутрішніх взаємин та зовнішніх зв’язків, які ґрунтуються на домовленостях, а не на конфлікті.
Підтримка громадських ініціатив та організацій за рахунок бюджетів та фондів органів державної влади чи органів місцевого самоврядування має здійснюватись, як правило, на конкурсній основі з дотриманням прозорих процедур, аби не допускати надання привілеїв чи створення обмежень політичного характеру, а також поширення політичного впливу на громадські ініціативи.
Серед першочергових напрямів використання діалогу з громадськістю, є:
1. Забезпечення систематичного інформування громадськості про перебіг переговорів та підготовчу роботу, що здійснюється владою в рам¬ках її дій та програм.
2. Проведення регулярних теле- та радіопрограм, видання щоденних додатків до газет, проведення дебатів з даної проблематики, що забезпечить широке та об’єктивне сус¬пільне обговорення.
Створення умов для громадсько-політичного діалогу всіх сил і секторів суспільства, які мають відмінні інтереси, всебічна підтримка ідеї громадського миру повинна стати центром подальшого розвитку української державності, розвитку розгалуженої системи взаємодії державної влади з громадянським суспільством, різноманітними недержавними організаціями.
Слід констатувати, що на даний момент для України необхідне створення нової моделі соціальної політики, яка б у повній мірі забезпечувала потреби населення у соціальному захисті. При цьому необхідно враховувати досвід інших країн, але не повністю копіювати їх. У контексті всього зазначеного пасивність та фінансова неспроможність існуючої соціальної політики обумовлюється надмірно великою кількістю цілей і малою кількістю засобів їх досягнення.

1. Колот А. Мифы социальной политики, или с чего следует начать формирование новой модели / А. Колот // Зеркало недели. – 2010. – 23 января. - №2 (782).
2. Цілі Розвитку Тисячоліття. Україна. – К.: Міністерство економіки України, 2010. – 31с.
3. Кремешна Т. Статус жінки в суспільстві як дзеркало його цивілізованості / Т. Кремешна // Політичний менеджмент. – 2012. - №4-5 (55-56). – С.23-26.