УДК : 159.922.27:331.556.4
Блинова О.Є. (м. Херсон)
Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.


Важливим чинником збільшення культурної різноманітності в умовах глобалізації стає міграція, яка змінює етнокультурний склад населення країни. Нові підходи для вирішення широкого спектру проблем міграції пропонує методологія мультикультуралізму, але при цьому слід зауважити на її конструктивних та деструктивних проявах. Під мультикультуралізмом розуміється таке ставлення країни-реципієнта до мігрантів, яке визнає право на збереження етнокультурних відмінностей емігрантських меншин.
В умовах інтенсифікації міграційних процесів мультикультуралізм, на думку багатьох науковців, доцільно застосовувати в якості методологічної основи дослідження сучасних суспільств, в тому числі – проблем взаємодії культур, їх рівності та діалогу, процесів адаптації мігрантів в іншу культуру [2; 3; 6; 15; 17]. Сьогодні глобалізаційні процеси в контексті мультикультуралізму спрямовані на створення універсальної моделі культурних цінностей.
Міграція є відображенням сучасної соціальної ситуації, характеристики якої відбиваються у понятті глобалізації. Інтенсифікація комунікацій, що супроводжується підвищенням прозорості державних кордонів, сприяє збільшенню міграційних потоків. Частина з них викликана рухом із регіонів лиха, наприклад, економічна міграція або біженці із регіонів воєнно-політичних конфліктів. Частина викликається потребами суспільств-реципієнтів, що обумовлено постарінням населення, потребою у робочій силі, економічним зростанням. На думку З. Баумана, міграцію – цей невіддільний атрибут індустріального суспільства, що неминуче відтворює «зайвих людей» – сьогодні можна розглядати як глобальну проблему людства. На початку ХХІ століття перед людством стоїть завдання «розробки нових способів співіснування в умовах постійної різноманітності культур та людських спільнот» [5].
Виникають питання про те, як будуть іноетнічні мігранти ставитися до того культурного середовища, в яке вони потраплять, і як до них ставиться приймаюча культура. Актуальними є проблеми етнокультурної безпеки, що пов’язані з формуванням етнічної ідентичності особистості та суспільства, з яким особистість себе ототожнює.
У своїх дослідженнях ми спираємось на роботи з етнопсихології та крос-культурної психології, представники яких впровадили терміни «культурного шоку» або «стресу акультурації», «культурної дистанції», «культурних відмінностей», «маргінальності», вивчали проблеми психологічної адаптації мігрантів в іншій культурі. Слід відмітити праці зарубіжних та вітчизняних авторів К.О. Абульханової-Славської, Г.О. Балла, Є.І. Головахи, О.А. Донченко, Н.М. Лебедєвої, Л.Е. Орбан-Лембрик, Г.У. Солдатової, Т.Г. Стефаненко, Т.М. Титаренко, К. Оберга, Дж. Беррі, А. Фернхема [1; 4; 9; 10; 12; 13; 14].
Що може заважати безконфліктному існуванню культур? Дослідження стратегії поведінки у міжгрупових відносинах показують, що для формування у людини почуття безпеки та стабільності, їй треба вибрати ту стратегію поведінки, яка зберігає позитивну етнічну ідентичність. Друга стратегія члена групи меншості полягає у згоді прийняти самоідентифікацію, запропоновану домінуючою групою. Третя стратегія полягає у зміні групи.
В етнопсихології описано декілька стратегій акультурації мігрантів. Під акультурацією розуміємо процес безпосереднього та тривалого контакту між групами із різних культур, внаслідок якого змінюються елементи оригінальної культури одної чи обох груп. Отже, асиміляція – варіант акультурації, при якому іммігрант повністю ідентифікується з новою культурою. Часто це супроводжується запереченням культури, до якої належить людина. Сепарація означає заперечення «нової культури» або культури більшості та збереження прихильності до своєї культури. Якщо мігранту не вдалося ідентифікувати себе ані з культурою більшості, ані з культурою меншості, то результатом даного процесу стане етнокультурна маргіналізація [13].
Найбільш гармонічний варіант акультурації, з погляду ідеологів мультикультуралізму, є інтеграція, яка характеризується ідентифікацією як зі своєю, так із новою культурою. Збереження етнічної ідентичності допомагає подолати наслідки «культурного шоку» та підтримувати позитивну самоідентифікацію. Найбільшого ефекту інтеграція досягає лише при взаємному пристосуванні, що містить у собі прийняття права для кожної групи жити як культурно своєрідні народи. Кінцевим результатом акультурації має стати адаптація (соціокультурна, психологічна, економічна).
У нашому емпіричному дослідженні вивчались стратегії адаптації трудових мігрантів із України в країнах працевлаштування у зв’язку з їх етнічною, професійною, сімейною та особистісною ідентичністю [7]. Ми виходили з того, що трудова міграція українців розглядається як соціально-психологічне явище, що визначається кризою ідентичності людини в усіх сферах її самореалізації (самоздійснення): особистісній, професійній, сімейній, етнокультурній; обумовлюється об’єктивними (соціальними, економічними, культурними) та суб’єктивними (психологічними) чинниками.
Дослідження проведено на вибірці осіб, які мали власний досвід працевлаштування за межами України. Для статистичної обробки результатів застосовано факторний аналіз даних. Нами отримано п’ять головних компонент, що у сукупності пояснюють 85,7% дисперсії ознак. На основі факторного аналізу психологічної та соціально-психологічної адаптації трудових мігрантів у країні працевлаштування, ми можемо підсумувати:
Для українських трудових мігрантів властивими є три основних стратегії адаптації у країні працевлаштування – інтеграція, асиміляція, маргіналізація. На нашу думку, інтеграція та асиміляція, маючи свою специфіку у процесі адаптації мігрантів, є засобом розв’язання кризи соціальної ідентичності, водночас, стратегія маргіналізації призводить до поглиблення кризи.
Визначальним чинником, який виокремлює ці стратегії, є наявність в емігранта за кордоном постійної роботи за фахом, що у свою чергу, сприяє становленню зрілої позитивної професійної ідентичності. Якщо мова йде про «інтеграцію» у приймаюче суспільство – емігрант працює за своєю спеціальністю, зберігаючи високий рівень професійної самоповаги. Якщо мігрант обирає стратегію асиміляції, то він працює переважно на постійній основі, але виконує непрестижну низькокваліфіковану роботу, що обумовлює дифузну професійну ідентичність з низьким рівнем професійного самоусвідомлення. Слід зауважити, що українські мігранти, які «асимілюються», відмічають високий рівень задоволеності працею за кордоном, оскільки вона дозволяє більше заробляти, допомагати матеріально своїм родинам, набувати нового досвіду. У випадку «маргіналізації» частіше спостерігається тимчасова, сезонна або разова робота, яка зовсім не збігається з професією мігранта, що викликає гостре невдоволення мігрантів своїм статусом, соціальним станом та працею за кордоном.
Стратегія інтеграції характеризується позитивною етнічною ідентичністю, тобто українські мігранти підтримують високий рівень етнічної самоповаги, високо оцінюють соціально-економічні можливості та перспективи розвитку України як держави, що сприяє рівноправному обміну різноманітним економічним, соціальним, культурним досвідом між Україною та іншими країнами. Стратегія асиміляції відзначається високим рівнем етнічної толерантності, тобто більші високі оцінки, з погляду мігранта, мають представники інших етнокультурних груп (порівняно з українцями), зокрема, країни перебування мігранта, при цьому показник «етнічної ідентичності» має дуже низьке факторне навантаження, що не дозволяє інтерпретувати етнічну ідентичність як однозначно позитивну, скоріше йдеться про помірні, середні, нестійкі оцінки своєї належності до українського етносу.
У стратегії «маргіналізації» етнічна ідентичність набуває негативних рис, коли рідна країна «змушує» шукати кращої долі за її межами, водночас, заробітчанам не вдається успішно пристосуватися до життя в іншій країні.
Особистісна ідентичність набуває ознак зрілої позитивної, коли трудовий мігрант інтегрується до інокультурного середовища країни працевлаштування. Ми можемо підсумувати, що, за нашими даними, зріла позитивна соціальна ідентичність українських трудових мігрантів є взаємопов’язаною з такими особистісними характеристиками: когнітивними (відкритість досвіду); мотиваційними (визначеність цілей у житті); емоційними (оптимістичність); комунікативними (екстраверсія); вольовими (інтернальний локус контролю; самоконтроль).
Якщо мігрант обирає стратегію асиміляції, то особистісна ідентичність має тенденцію наближуватись до дифузної, «розмитої» ідентичності з невизначеними життєвими цілями, зниженим рівнем самоповаги, відсутністю внутрішньої цілісності та узгодженості. Маргінальне становище трудового мігранта у країні працевлаштування призводить до поглиблення кризи особистісної ідентичності, коли мігранта не влаштовує ситуація праці за кордоном, але й в Україні він не бачить можливостей для самореалізації.
Можна дійти висновку, що адаптація не завжди є виключно позитивним результатом акультурації, вона характеризується крайньою різноманітністю та визначається як певний континуум від позитивних значень до негативних. Адаптація може містити і опір новому середовищу, спробу змінити своє середовище або змінитися разом. Викликає питання, на яке прихильники мультикультуралізму поки не можуть надати адекватної відповіді – чому ті, хто традиційно мешкає на своїй території, повинні пристосовуватись під тих, хто прибуває?
Отже, результатом політики мультикультуралізму має стати довготривала адаптація, що характеризується відносно стабільними змінами в індивідуальній та груповій свідомості у відповідь на вимоги середовища як представників традиційної культури, так і тих, хто знов прибув. Іммігранти мають усвідомлювати та навчатися навикам та способам поведінки, що дозволять їм адекватно взаємодіяти з представниками приймаючої сторони.
Тобто мультикультуралізм далеко не завжди оцінюється як позитивний феномен, під впливом хвилі протестів мігрантів у багатьох країнах Європи (заяви лідерів Німеччини, Франції, Великої Британії у 2010 році), багато фахівців доходять висновку, що доведеться зупинитися на певних домінуючих культурах, «вбудовування» в які буде обов’язковою умовою для отримання соціально-економічних та політичних благ у глобалізованих суспільствах [2; 3; 11].
Іншими словами, як вказує А.В. Назарчук, суперечності спостерігаються не тільки стосовно концепції мультикультуралізму, але й в цілому стосовно культурної ідентичності суспільства.
Власне міграція, як соціальний феномен, значною мірою змінилася, набула принципово нових якостей та характеристик, тому її аналіз з погляду традиційних парадигм не завжди видається вдалим. На наш погляд, можна виокремити, як мінімум, дві виразних тенденції.
По-перше, одною з причин, що призвела до такої ситуації, є технологічні інновації. Сучасні комунікативні технології створюють мережеве суспільство, що має низку якісно нових характеристик. Цифрові комунікації, завдяки своїй інформаційній могутності та віртуальній образній силі, відтворюють сурогати середовища соціалізації і тому компенсують суттєву частину змін культурного середовища, які звичайно змушують мігранта до адаптації у новому середовища та асиміляції. Супутникові телеканали, Інтернет, транспорт, громадські асоціації легко створюють для освіченого міського мігранта духовне оточення, з яким він завжди мав справу. Він зберігає субкультуру у сім’ї, відтворює її також й у межах комунального життя у міських кварталах [11, с.110]. Культура отримує формат мережевих відносин, який дозволяє підтримувати себе в великій кількості віддалених елементів. У цьому форматі вона чудово вирішує завдання етнічної та інших форм ідентичності.
По-друге, новітнім напрямком вивчення трансформації ідентичності мігрантів є дослідження транснаціональних соціальних феноменів. Німецький дослідник Л. Пріс впроваджує у науковий обіг категорію «транснаціональний соціальний простір». На його думку, виникнення складних та неперервних потоків людей, товарів та інформації, що викликається глобалізаційними процесами, позначило початок нової ери міграції. Соціальні мережі мігрантів інтегрують дифузні простори всупереч державним кордонам, фрагментують національну ідентичність людей, структурують їх життєві шляхи та трудові кар’єри. Існування таких транснаціональних соціальних просторів руйнує традиційні форми міграції. Зокрема, з порядку денного знімається «дилема мігранта» – інтеграція або нові етнічні меншини. Нова концепція міграції дозволяє відмовитися від пояснювальної схеми, яка ґрунтується на бінарній опозиції. Як показують дослідження, зокрема, М.С. Блинової, часто мігранти зовсім не зорієнтовані на інтеграцію, а етнічні меншини утворюються із місцевої еліти, а не із нових переселенців. Трансмігранти, які одночасно «проживають» і у суспільстві вибуття, і у суспільстві прибуття, створюють транснаціональні соціальні простори. Дослідник підкреслює, що поняття «трансміграції» здебільшого стосується саме трудової міграції [8].
Для транснаціонального соціального простору характерним є використання внутрішніх переваг – мова, соціальні зв’язки, схожі ідеї, переконання, оцінки, загальні колективні уявлення – релігія, національність, етнічність. Тобто транснаціональні спільноти – це групи індивідів, чия ідентичність не базується на прив’язуванні до певної території проживання. Це свого роду виклик традиційним уявленням про належність до нації-держави. Дослідження транснаціональних спільнот – нова галузь для соціальних наук, яка тісно пов’язана з вивченням міграції, етнічності і націоналізму.
Сучасна масштабна міграція призводить до того, що величезні маси людей опинилися у «проміжності» культурного буття, через це форми їх культурної взаємодії стали гібридними. Проблеми культурного «порубіжжя» і ускладнення самоідентифікації людини на психологічному, соціальному, віртуальному рівнях вимагають свого вирішення.
Література
1. Абульханова-Славская К.А. Психология и сознание личности / К.А. Абульханова-Славская. – Москва – Воронеж, 1999. – 224 с.
2. Аванесова Г.А. Культурно-цивилизационные взаимодействия в условиях глобализации / Г.А. Аванесова // Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения. – 2002. – Вип.3. – С.3-34.
3. Астафьева О.Н. Концепция мультикультурализма в контексте современных миграционных процессов / О.Н. Астафьева // Теория и практика культуры: Альманах. Вып.6. / под ред. В.К. Егорова. – М., 2008. – С.23-48.
4. Балл Г.А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности / Г.А. Балл // Вопросы психологии. – 1989. – №1. – С.99-100.
5. Бауман З. Текучая модерность: взгляд из 2011 года. – Режим доступа: polit.ru/article/2011/05/06/bauman/ 6. Бенхабиб С. Притязания культуры. Равенство и разнообразие в глобальную эру [Пер. с англ., ред. В.Л. Иноземцев] / С. Бенхабиб. – М.: Логос, 2003. – 290 с.
7. Блинова О.Є. Психологічні чинники визначення стратегій адаптації трудових мігрантів України в країні працевлаштування / О.Є. Блинова // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави : зб. наук. праць / Асоціація політичних психологів України, Інститут соціальної та політичної психології НАПН України; за заг. ред. М.М. Слюсаревського ; упоряд. Л.А. Найдьонова, Г.В. Мироненко. – К. : Міленіум, 2011. – Вип. 11. – С.93-102.
8. Блинова М.С. Современные социологические теории миграции населения : [Монография] / М.С. Блинова ; под. ред. В. И. Добренькова. – М. : КДУ, 2009. – 160 с. : табл., ил.
9. Гриценко В.В. Социально-психологическая адаптация переселенцев в России / В.В. Гриценко. – М.: Ин-т психологии РАН, 2002. – 252 с.
10. Лебедева Н.М. Социально-психологические закономерности аккультурации этнических групп // Этническая психология и общество / Под ред. Н.М. Лебедевой. – М. : Старый сад, 1997. – С.271-289.
11. Назарчук А.В. Мультикультурализм в сетевом обществе / А.В. Назарчук // Мониторинг общественного мнения. – 2012. – №1(107). – С.108-112.
12. Орбан-Лембрик Л.Е. Вплив міграційних процесів на поведінкові прояви особистості / Л.Е. Орбан-Лембрик // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ, 2008. – Вип.13. – Ч.1. – С. 3–15.
13. Солдатова Г.У. Психологическая помощь мигрантам: травма, смена культуры, кризис идентичности [для студ. высш. учеб. заведений, обучающихся по направл. и спец-тям психологии] / Солдатова Г.У., Шайгерова Л.А., Калиненко В.К., Кравцова О.А. – М. : Смысл, 2002. – 479 с. – (Теория и практика психологической помощи).
14. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості: у межах та за межами буденності [Текст]: наук. вид. / Т.М. Титаренко. – К.: Либідь, 2003. – 376 с.
15. Тишков В.А. Реквием по этносу: Исследования по социально-культурной антропологии / В.А. Тишков. – М.: Наука, 2003. – 544 с.
16. Щедрина О.В. Возможна ли мультикультурная модель интеграции мигрантов в России / О.В. Щедрина // Социологические исследования. – 2004. – № 11. – С. 67-75.