УДК 159.923.2
Яремчук О.В., Нападовська Г.А.
Феноменологія надприродного в ментальності сучасної особистості
К.-Г. Юнг ставить акцент на індивідуації як на процесі утворення та спеціалізації індивідуальної натури, який диференціює її від колективної психології. Цей процес він описує як «природну необхідність» становлення глибинної, достеменної сутності людини – Самості [6]. Початкова стадія індивідуації – формування адекватної персони, адаптація особистості в соціумі. Початок справжньої індивідуації – усвідомлення Тіні. Тінь згідно з К.-Г. Юнгом являє собою суму всіх витіснених змістів протилежних его-свідомості. На цій стадії, відбувається криза самоідентифікації. Коли Тінь інтегрована, особистість виходить на принципово інший якісний рівень свого розвитку. Але, зазвичай, перехід на наступну стадію індивідуації ускладнюється забобонами та марновірними cenzored]ізуючи літературні пам’ятки, прослідкуймо, як трансформувався цей архетип у свідомості народу впродовж поколінь. Ю. Винничук, упорядник збірки творів інфернальної тематики «Чорт зна що» зазначає, що перші згадки про чорта у літературних джерелах з’являються у «Повісті минулих літ», житіях святих та апокрифах про створення світу. Він наголошує, що у ті часи чорта ще сприймали як реально існуючу істоту, його боялись, шукали від нього захисту і в щоденному побуті вбачали сліди його підступної діяльності. Але починаючи з ХVІ століття, український диявол набирає гротескної форми, численні народні оповідки дають безліч свідчень про те, що диявол поступається людині. Оповідей про грізного чорта стає усе менше і менше. Судячи із окремих переказів, «існувало переконання, що диявола можна легко перехитрувати спритністю чи києм легше, аніж молитвою» [1]. Під впливом письменницького бачення образ чорта усе більше набирає людських рис, викликаючи в читача симпатію. Так, у казці «Кріпак і чорт» простий мужик легко, завдяки своїй мудрості, заробляє собі багатство (чорти дають йому його, щоб їх не турбували), а у казці «Як баба чорта дурила» жінка, скориставшись недосвідченістю чорта у господарчих справах, бере його на роботу як наймита. Побіжно у цих сюжетах акцентується специфічне забарвлення української мудрості як вміння господарювати та набувати добра. По-п’яте, багато сюжетів народної творчості містять міфологему «повчального» чорта, що передає людині мудрість, одвічні знання, задаючи каверзні запитання, завдання або перевіряє людину на вади, шукає її слабке місце та вказує на нього. Це також, на нашу думку, оприявнює тенденцію контакту з несвідомим, кроки у напрямку індивідуації. По-шосте, крім цих симпатичних та позитивних проявів архетипу чорта в українському фольклорі є й негативні варіанти зображення цього персонажу як деструктивної сили, що постає проти людини та привласнює її собі, символічно забираючи душу. Подібні історії наводять жах, лякають своїми сюжетами. По суті в даному разі чорт – це сукупність негативних енергій в несвідомому людини, неусвідомлювані інстинкти, переплетенні з соціальними установками. Це результат «бунту» Тіні, через зневажливе та зверхнє до неї ставлення. Вона проривається назовні і підпорядковує собі особистість. Сюжети, присвячені цій тематиці часто описують запродання душі дияволу в обмін на матеріальні блага. Інший варіант – як результат спокуси принадами пана, в якого перевтілюється оманливий чорт – зникнення безвісти, смерть. Це застереження, яке в образній формі передається через етнічну традицію. По-сьоме, крім усіх цих вище згаданих ролей, в яких може поставати чорт, є ще й іпостась гріховного, [cenzored]уального – чорта-спокусника. Він зваблює, стає коханцем або коханкою, перетворившись на парубка або дівчину. Подібний сюжет найбільш характерний для середньовічної літератури. В більшості випадків в українських міфах і легендах ці перевертні з’являються у разі сильної туги за своїми померлими коханими. Мета цих творів – застерегти від надмірного прояву емоцій, сприяти спокійному та смиренному, розважливому ставленню до долі, життєвих випробувань.
Враховуючи результати психо-історичної реконструкції міфологем надприродного в українській традиції, ми пропонуємо алгоритм опрацювання тіньових вмістів в ментальності сучасної особистості.
1. Вивчення невідомих змістів індивідуальної міфології шляхом асоціативного експерименту зі словами-стимулами інфернального змісту (за К. Г. Юнгом).
Студентам пропонувалося схарактеризувати таких міфічних персонажів, як: диявол, чорт, домовик, лісовик, водяник, демон [4] – та виділити їх головні психологічні якості, характеристики (бланк відповідей наданий у додатку 1). Ми отримали інформацію про те, як студенти сприймають цих міфічних персонажів, тобто їх уявлення про характерні риси інфернального. Найбільш значущими виявились архетипи диявола, чорта, демона, решта – допоміжні фігури, що несуть незначне смислове навантаження. Також пропонувалося доповнити ряд персонажів своїми, що відносяться до поданої групи, але не були наведені. Все це може допомогти виявити найбільш значущі семантичні конструкти, якими описується особистісний архетип Тіні та його складові. Наступне завдання: навести приклади персонажів, що протиставляються поданій групі та схарактеризувати їх. Це допомагає виявити, якими якостями наділяє особистість персонажів-антагоністів, які архетипи протиставляє архетипу чорта.
За результатами контент-[cenzored]ізу, в студентській вибірці при характеристиці інфернальної тематики акцентується аспект містичності, сили, але в багатьох випадках амбівалентності. Архетип чорта тлумачиться більше як кумедний, веселий, але зазвичай підступний, але загалом не страшний. Простежується ідея необхідності цих негативного персонажу для рівноваги, багатьма підкреслена ідея його суперечливості: залежно від ставлення людини, він постає в різних своїх іпостасях, з цією істотою можна домовитися. В особистісній міфології учасників дослідження спостерігається бачення цього персонажу як помічника людини. Гендерні розбіжності інтерпретації інфернальної тематики постають в тому, що серед жіночої частини вибірки яскравіше виражений емоційний компонент, образний опис архетипу.
Наступні етапи дослідження були пов’язані по-перше з індивідуальним ранжуванням наративів, що базуються на казкових фольклорних текстах про інфернальне. Треба було обрати з шести текстів-міфологем такий, що найбільш вдало описує постать чорта та характеризує його найкраще (пояснити чому). Після цього слід проранжувати наступні казки [1].
1. «Про Легеня, що повернув людям сонце, місяць і зорі» – міфологема «закоханий, хазяйновитий, довірливий чорт»;
2. «Як баба чорта дурила» – міфологема «чорт-дурень»;
3. «Як чоловік із чортом гуслі міняв» – міфологема «чорт-спокусник, омана»;
4. «Про мельника й нечистого» – міфологема «чорт-помічник»;
5. «Як чоловік хотів повіситись» – «повчальний, справедливий чорт»;
6. «Про Чорта-панича» – «містичний, лякаючий аспект чорта – деструктивна сила».
Індивідуальне ранжування текстів може показати, який аспект архетипу Тіні є найбільш прийнятним та усвідомленим, а які ще підлягають витісненню через їх надмірно травмуючу силу для свідомості. Наші емпіричні дослідження допомогли виявити загальні тенденції серед представників студентської молоді чоловічої та жіночої статі. У дослідженні приймали участь 64 особи. З них: 21 – чоловіки, 42 – жінки. 9 респондентів відмовилися здійснити вибір казки, яка, на їх думку, найбільш вдало відтворює характеристики чорта (4 – чоловіки, 5 – жінок). Таким чином, серед чоловіків процент відмов склав 20 %, серед жінок – 12 %. Загальна картина виглядає наступним чином: лідером виявилась міфологема 2 (19 виборів) – «чорт-дурень», друге місце посіла казка 5 – «справедливий, повчальний аспект чорта» (17 виборів), на третьому – міфологема 3 («чорт-спокусник») (16 виборів). Отже, міфологеми досить щільно слідують одна за одною в своїй популярності. Таким чином, можемо констатувати, що респонденти характеризують архетип чорта досить позитивно і сприймають його в суто українській манері: як щось нестрашне, навіть кумедне. На думку респондентів, чорта можна перемогти силою розуму – перехитрувати. Крім того, чорт є справедливим та не становить загрози за умови належного з ним поводження. Лякаюча містичність чорта також має місце, але не настільки важлива для більшості. Це свідчить про те, що більшість учасників знаходяться на шляху опанування власних 2].
Етнокультурну міфотворчість можна розглядати не тільки як самопізнання, але й як самоініціацію особистості в культурі. Можна припустити, що створення індивідуального авторського міфу, казки зміцнює внутрішній зв'язок зі своєю традицією. У роботах, присвячених вивченню ритуалів (Ф. Боас, М. Еліаде й інш.), нерідко зустрічається твердження про те, що суб'єктивно-особистісний зміст ритуалів (наприклад, видінь) залежить від того, чи розділяє учасник культурні цінності даної етнокультурної спільноти чи ні. Іншими словами, чи сприймає він цінності визначеної культури як свої. Причому це положення стосується не тільки представників інших культур, але й індивідів, що номінально належать до певної культури, але не пройшли належного процесу інкультурації [5]. Талановита драматизація етнічних міфологем і сюжетів у власній казці, надає можливість пережити стан катарсису, який актуалізує такий внутрішній досвід, що є недоступним у повсякденному житті. Ефект переживання катарсису можна порівняти з ритуалом ініціації в стародавніх культурах.
Висновок. Самопізнання особистості та її самостановлення тісно пов’язані з творенням індивідуального авторського міфу як системи ціннісних орієнтирів та моральних імперативів в певній культурі. Важливе місце в цьому процесі посідає прилучення до сакрального досвіду етносу шляхом психо-історичної реконструкції міфологем надприродного. Це сприяє катарсису як ініціації суб’єкта на новому рівні самоусвідомлення завдяки опрацюванню Тіні.
Література.
1. Винничук Ю. Чорт зна що. – Львів: ЛА «ПІРАМІДА», 2004. – 792с.
2. Зинкевич-Евстигнеева Т. Д. Сочинение сказок / Формы и методы работы со сказками. – СПб.: Речь, 2006. – 240с., с.66-76.
3. Мережковский Д. С. Гоголь. Творчество, жизнь и религия.- www.vehi.net/merezhkovsky/gogol/01.html.
4. Словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка, В. В. Куйбіди. – 3-е вид. – К.: Міленіум, 2005. – 352с.
5. Элиаде М. Аспекты мифа. – М.: Наука, 1993. – 250с.
6. Юнг К.-Г. Психология и поэтическое творчество / Самосознание европейской культуры ХХ века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. – М.: Политиздат, 1991. – 400с., с.103-119.