Мальцев О.В.
Кандидат психологічних наук,
викладач кафедри фундаментальних дисциплін МАУП
Науково-дослідний інститут «Міжнародне судьбоаналітичне співтовариство», Україна

Релігійна діяльність як психологічний феномен давно є предметом вивчення світової науки, сучасна теоретична та емпірична база якої була закладена засновниками релігій та їх послідовниками, видатними філософами та психологами в концепціях яких виокремлювались психологічні та історичні вектори аналізу.
Історичний період кінця XIX – початку XX ст. знаменувався бурхливим розвитком наук, визначними відкриттями. Більшість провідних тогочасних философів та психологів звертала увагу на такий важливий у житті, психічній діяльності людини феномен, як релігійна діяльність.
Могутній поштовх становленню досліджень релігійної діяльності дали здобутки етнографії, порівняльної лінгвістики, міфології, релігієзнавства, соціології, соціальної психології. Вони пов’язані з науковими дослідженнями, які узагальнили величезні за обсягом і різноманітні за тематикою матеріали про вірування, культи, міфи, мислення, мовлення та інші особливості психіки і культури первіснообщинних спільнот (Г. Спенсер, Д.Дж. Фрезер, Е.Б. Тейлор, Б.К. Маліновські, Л. Леві-Брюль, К. Леві-Строс, Г. Тард, Е. Дюркгейм, В. Вундта та ін.). В. Вундт вважав релігію, багатоплановим феноменом, хто хоче психологічно дослідити її походження, той повинен проникнути в сукупність явищ релігійного життя і спробувати прослідкувати відношення окремих факторів один до одного і до інших життєвих явищ. Тому, вважав Вундт, психологія релігії є частиною психології народів, а релігійні феномени можна психологічно пояснити лише на соціальній основі.
У більшості тодішніх концепцій виразно окреслювались саме психологічні вектори аналізу. До того ж релігійно-психологічними за рівнем і змістом аналізу були й процеси у філософії, пов’язані з так званою «смертю Бога» – поширенням і поглибленням безвір’я, атеїзму, намаганнями осмислити становище людини в світі без Бога, його піклування і захисту. Зауважимо, що найґрунтовніші розвідки щодо цієї проблематики належать датчанину С. К’єркегору, мислителям Ф. Достоєвському, Л. Шестову, М. Бердяєву, С. Франку, представникам німецької філософії Е. Гуссерлю, М. Хайдеггеру, К. Ясперсу. Дослідження усіх цих науковців актуалізували психологічні трактування релігійних феноменів. Вони значною мірою поглибили та розширили релігійно-психологічні конструкції, вибудовані давньогрецькими філософами Платоном, А. Аврелієм, нідерландським філософом Б. Спінозою, німецькими філософами І. Кантом, Ф. Гегелем.
Психологічні теорії, присвячені релігії, визнають, що релігійні переконання мають вплив на оцінку стресових подій. Так, ще З. Фрейд [4] у роботі «Майбутнє однієї ілюзії» вказував, що релігія дає відчуття комфорту за рахунок зниження тривожності індивіда стосовно життя в непередбачуваному і небезпечному світі. З іншого боку, Е. Фромм [5], писав, що в важких життєвих ситуаціях релігія забезпечує людині можливість отримати відчуття майстерності та контролю. З точки зору психодинамічної парадигми релігія, як частина культури, забезпечує механізми, які контролюють природню деструктивність людей, викликану їхним нарцисизмом і сексуальними імпульсами. Водночас, представники соціобіологічної парадигми стверджують, що в релігійній діяльності відбувається перехід індивіду від обмеженого родинного альтруїзму до культурального альтруїзму [1] або розширеного взаємного альтруїзму [2].
Гіпотеза, що релігія існує для того, щоб контролювати поведінку людей, є однією з найстаріших гіпотез в науковому вивченні релігії (наприклад, Е. Дюркгейм, Б. Малиновський). У статті М. Маккаллух було розширено цю лінію мислення шляхом оцінки доказів, що мають відношення до пропозиції, що релігія також забезпечує поведінку опосередковано шляхом сприяння самоконтролю і саморегулюванню. Автори прийшли до висновку, що релігія, самоконтроль і саморегулювання дійсно тісно пов'язані між собою [3].
Таким чином, слід констатувати відсутність наукових розвідок, в яких дослідження релігійної діяльності розглядались би як цілісне, системне утворення, що має певну структурованість і, зазнаючи певних трансформацій, набуває нових інваріативних значень, наприклад, чинника, що сприяє суб'єктивному відчуттю безпеки існування. Отже, назріла об'єктивна необхідність в аналізі, систематизації різноманітних підходів до проблем осмислення релігійної діяльності. Відсутність таких розробок суттєво стримує її розвиток, не сприяє комплексному, міждисциплінарному її дослідженню, що, безперечно, позначається на дослідженнях як в сфері загальної та історії психології так і релігієзнавства.



1. Batson C.D. Sociobiology and the role of religion in promoting prosocial behavior / C.D. Batson // Journal of Personality and Social Psychology. – 1983. - № 45. – Р. 1380–1385.
2. Kirkpatrick L.A. Toward an evolutionary psychology of religion and personality / L.A. Kirkpatrick // Journal of Personality. – 1998. - № 67. – P. 921–952.
3. McCullough M.E. Religion, self-regulation, and self-control: Associations, explanations, and implications / M.E. McCullough, B.L. Willoughby // Psychol Bull. – 2009. - № 135(1). – Р. 69-93.
4. Freud S. The future of an illusion / S. Freud. – New York: Norton, 1961. – 87 р.
5. Fromm E. Psychoanalysis and religion / E. Fromm. - New Haven: Yale University Press, 1950. – 119 p.