Васютинський В. О.
Доктор психологічних наук, професор, головний науковий співробітник
Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, м. Київ

Важко переоцінити історико-політичне та соціально-психологічне значення воєнного конфлікту на Донбасі. Мова не тільки про конкретні події, пов’язані із загостренням ментальних внутрішньоукраїнських суперечностей, що їх радикалізувало збройне втручання Росії. Має місце крайня поляризація поглядів і позицій щодо історичної долі українського суспільства й державності, вирішального вибору між проросійськими і проєвропейськими цінностями. Загибель десятьох тисяч цивільних і військових осіб, масштабні бойові дії і руйнування спричинилися до величезного емоційного сплеску, посилили взаємну неприязнь між представниками протилежних політичних спільнот, аж до ненависті.
Сьогодні нелегко говорити про зміст і шляхи майбутнього примирення, проте без оцінки відповідних перспектив мирне врегулювання конфлікту є неможливим. На одному з етапів вивчення психологічних чинників ціннісного порозуміння в Україні у серпні 2016 р. за методом напівстандартизованого інтерв’ю було опитано 50 мешканців м. Маріуполя Донецької обл. У статевій структурі вибіркової сукупності мав місце перекіс у бік перевищення частки жінок (62%) порівняно із загальною структурою населення великих міст України. За віком респонденти розподілилися пропорційно такій структурі. У вересні аналогічне опитування проведено у Львові, де відтворено статево-вікову структуру маріупольської вибірки.
Серед інших поставлених в інтерв’ю запитань було й таке: «Яку, на ваш погляд, роль – позитивну чи негативну – у подіях на Донбасі відіграла релігія?». Якщо респондент мав труднощі з пошуком відповіді на запитання або відразу ж відповідав, що релігія не відіграла жодної ролі, йому пропонували оцінити можливе значення протистояння православних церков Київського і Московського патріархатів, тобто додатково спонукали до пошуку більш змістовної відповіді.
Оцінюючи роль релігії, респонденти найчастіше відповідали на це запитання негативно, уважаючи, що ані релігійні, ані конфесійні чинники не вплинули на розгортання подій. Додаткове спонукання до відповіді не змінило їхньої думки. Такими виявилися відповіді 44 опитаних, у т. ч. 23 маріупольців і 21 львів’янина. (Сума описаних тут і далі індивідуальних позицій перевищує 100, бо в окремих випадках думки респондентів містили не одну, а дві або три смислові одиниці).
Небагато респондентів лише констатувало, що під час цих подій релігія відіграла позитивну роль (5 осіб) або не виконала належної ролі (4 особи).
Також відмовляючи церквам у їхньому впливі на виникнення конфлікту, низка респондентів запропонувала інші пояснення. Зокрема, дев’ятеро з них (більшість – семеро – із Маріуполя) наполягало на тому, що причини конфлікту – політичні, а не релігійні. Вісім респондентів (шестеро – зі Львова) вважали, що головними є ментальні відмінності. Двоє респондентів (обидва з Маріуполя) заявили, що справа не в релігії, а в бізнес-інтересах, які прикривають релігійною маскою. Ще десять осіб (вісім – зі Львова) припустили морально-релігійні (не конфесійні) причини.
Водночас досить велика частина опитаних спробувала пояснити конфлікт на Донбасі міжконфесійними чварами. При цьому більшість їх пов’язувала ці чвари з політико-ідеологічними розбіжностями.
36 осіб звинуватили церкву Московського патріархату – або власне Російську, або її українську гілку: 17 (у т. ч. 13 львів’ян) зробили це самостійно, а ще 19 (11 зі Львова) – після стимулювання додатковим запитанням. Жодний респондент, навіть у Маріуполі, не висловився про роль Московського патріархату позитивно.
Більш прихильно опитані (15 осіб, із них 12 львів’ян) оцінили Київський патріархат, а також інші проукраїнські церкви (Греко-католицьку, Автокефальну, Римо-католицьку, протестантські). Натомість звинувачення на адресу цих церков прозвучали від шести осіб (п’ятеро з Маріуполя).
Семеро опитаних (п’ять у Маріуполі) говорили про взаємну вину церков проукраїнських і проросійських.
Таким чином, оцінюючи роль релігії у виникненні конфлікту на Донбасі, громадяни демонструють кілька основних позицій. Відносна більшість уважає, що релігія і конфесії не відіграли жодної ролі в цих подіях. Частина респондентів підкреслює, що міжконфесійні протистояння – це відображення загальнополітичних, а не власне релігійно-конфесійних процесів.
Серед респондентів, які надають певного значення релігійно-конфесійним спорам, частіше трапляються звинувачення на адресу Московського патріархату, рідше – Київського патріархату та інших проукраїнських церков або рівною мірою – на адресу обох сторін.
Загалом результати опитування дають підстави вважати, що релігійно-конфесійні незгоди в Україні є істотно підпорядкованими загальнополітичному дискурсові розвитку суспільства. В оцінці воєнного протистояння на Донбасі самі громадяни тою чи тою мірою усвідомлюють цю обставину: на їхню думку, релігія або не відіграє якоїсь особливої ролі, або її роль є значно меншою за політичні впливи, або релігія в цьому контексті є лише невеликою часткою громадсько-політичних процесів.