Дикіна Л.В.
Старший викладач кафедри соціальної допомоги
та практичної психології ІІПО, ОНУ імені І.І.Мечникова


В своєму житті кожна людина стикається з переживанням кризи. Це можуть бути вікові кризи, кризи міжособистісних відносин або сімейні драми. Дослідники виділяють наступні події, які можуть призвести до кризи: смерть близької людини, важке захворювання, відділення від батьків, родини, друзів, зміна зовнішності, зміна соціальної обстановки, створення сім'ї, різкі зміни соціального статусу і т. д. [2]
Криза - це завжди момент вибору з декількох можливих альтернатив, момент вибору регресивного або прогресивного рішення у подальшому розвитку [4, с. 10]. По своїй суті, криза - це криза життя, критичний момент і поворотний пункт життєвого шляху. Кризу можна ідентифікувати як природну (вікову і екзистенційну кризу) або штучну (антропогенне, техногенне, соціогенних) перешкоду на життєвому шляху, подолання якої неможливо особистістю або групою звичними ресурсами [4, с. 8].
Можна виділити наступні кризи у житті людини [7]: гострі ситуаційні кризи; кризи перехідного періоду; екистенційні кризи; кризи дорослішання, які може переживати значна частина людей, незалежно від індивідуальної психодинаміки; кризи, викликані катастрофою, нещасним випадком або хворобою. Розглянемо поняття екистенційної кризи.
Екзистенційна криза за своєю суттю - це стан тривоги, відчуття глибокого психологічного дискомфорту при питанні про сенс існування. З другої сторони, при всій складності ситуації, в якій опиняється людина, екзистенційна криза є певним етапом у процесі її розвитку, і вже за своїм визначенням має потенційну можливість до вирішення, оновлення, висновку особистості на більш високий рівень розвитку.
Тема екзистенціальної кризи, безпосередньо чи опосередковано, стосується особистості, що знаходиться в кризі середнього віку. Це криза коли людина переоцінює свій життєвий досвід, жалкує про безповоротно втрачені можливості, про які мріяла у дитинстві і юності, і цілком реалістично усвідомлює власну смерть. Людина в цей період цілком логічно може задатися питанням про сенс свого життя, переоцінці його і т.д.
Криза середнього віку виникає в період від 30 до 50 років. Пройти через кризу середнього віку, не втратити себе і своє життя - непросто. Складність цього процесу полягає в тому, що це не хвороба, від цього не можна вилікуватись і цього не можна уникнути. За допомогою алкоголю, наркотиків, сексу і антидепресантів можна на час погасити деякі симптоми, при цьому можна втратити життя.
Криза середнього віку - це криза персони. Людське суспільство влаштовано так, що ми не можемо завжди бути самими собою - наші соціальні ролі і маски є нашим повсякденним, парадним костюмом. Персона - це не тільки презентація особистих досягнень в соціумі, це ще й сформовані стереотипні набори поведінки, які визначаються конкретною соціальною роллю і місцем людини в суспільстві, а також її професією.
Криза середини життя - це екзистенційна криза, яка може бути пройденою тільки через внутрішню роботу і не вирішується через зовнішні події. У моменти кризи, життя проживається з особливою інтенсивністю [5]. Навіть маючи родину, друзів, хорошу роботу, часто людина, що переживає екзистенційну кризу, відчуває себе ізольовано, відчужено. Тут можна говорити про так звану «самотність в натовпі».
Екзистенційна криза зрілості може виникнути внаслідок нереалізованості життєвого задуму. Якщо ж при цьому ще й переосмислюються цінності, то йдеться про те, що життєвий задум взагалі виявився невірним. В. Франкл пише: «Сьогоднішній пацієнт вже не стільки страждає від почуття неповноцінності, скільки від глибинного почуття втрати сенсу, яке пов'язане з відчуттям порожнечі» [8].
Екзистенційна криза середини життя ініціює глибокі роздуми щодо свого існування в світі, свого місця в ньому, власних можливостей і способів подолання різних життєвих ситуацій. Крім розглянутої кризи існують і другі кризи у житті людини.
Особистісна криза - це психологічний стан максимальної дезінтеграції (на внутріпсихічному рівні) і дезадаптації (на соціально-психологічному рівні) особистості, що виражається у втраті основних життєвих орієнтирів (цінностей, базової мотивації, поведінкових патернів), що виникає в результаті перешкод у звичному житті суб'єкта.
Кризовий стан - це пролонгована у часі особистісна криза.
Кризова особистість - суб'єкт, який внаслідок посткризової негативної дезінтеграції стає носієм девіантної або делінквентної поведінки, нервово-психічного або психосоматичного розладу як якостей особистості, способу адаптації до соціального середовища.
На рівні особистості кризовий стан може мати такі форми:
- Соматична криза - хвороба, старість;
- Нервово-психічна криза - фрустрації, стреси, конфлікти між базовими структурами особистості, фобії, депресії, астенії;
- Соціально-психологічні порушення комунікативних функцій і адаптаційних механізмів до соціального середовища;
- Кризові стани факторів гігієни: житлово-побутові умови, рівень матеріального добробуту, фізичні умови на роботі і т. д. [4].
Проблематика кризи індивідуального життя розвивалася в основному в рамках профілактичної психіатрії. В якості синонімів терміна «криза» в психологічній літературі вживаються також поняття «критичний період» (Т. Шибутані), «перелом», «перехід» (Г. Шихі), «поворотний етап життєвого шляху» (С. Л. Рубінштейн), «розрив» (Л. С. Виготський), «критична ситуація» (Ф. Е. Василюк).
Розрізняють також внутрішні та зовнішні кризи. Внутрішні кризи - вікові, життєві та екзистенціальні (т. б. кризи, причиною яких є природний розвиток особистості).
Зовнішні кризи - в якості стресора в них виступають зовнішні травматичні події - екстремальні кризові ситуації, що володіють потужним негативним наслідком, ситуації загрози життю для самого себе або значущих близьких. Ці ситуації впливають на психіку людини, викликаючи у нього травматичний стрес, психологічні наслідки якого виражаються в посттравматичному стресовому розладі (ПТСР), що виникає як затяжна або відстрочена реакція на ситуації, пов'язані з серйозною загрозою життю і здоров'ю. [7]
Згідно МКБ-10 ці кризові ситуації викликають такі реакції особистості:
- гострі реакції на стрес, де стресогенний фактор - це якась подія в житті, що несе пряму загрозу життю людини (війна, напад, катастрофа, зґвалтування і т. д.). Гострі реакції на стрес включають кризові стани, гостру кризову реакцію, бойову втома;
- шокова травма - психічний шок, відстрочена хвороблива реакція на шокову травму проявляється і через кілька років у вигляді неадаптивного поведінки або психосоматичного захворювання;
- посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) - відставлена чи затяжна реакція переживання травматичного стресу.
Таким чином, особистісна криза в найзагальнішому сенсі можна позначити як певний дисбаланс в житті і діяльності людини, через якого виникають нерозумні з погляду особистості та неадекватні в соціальному аспекті поведінки, вчинки і дії, а також зрив нервового і соматичного стану [1].
Н.Ю. Ступікова [6] виділяє кризу психологічних механізмів адаптації особистості. В результаті цієї кризи ми спостерігаємо зростання наркоманії, злочинності, дезорганізації, професійного жебрацтва, бомжування, суїцидальної поведінки та ін. Це одна з найбільш провідних криз для даного часу, яка проявляється в триєдності культурного, психологічного та екзистенціального шоку. Ця криза породжує: дезінтеграції психіки, інтенсифікацію процесів соціально - психологічної деформації особистості, комунікативну атрофію, емоційне вигорання, патологічну адаптацію, як стиль життя.
На закінчення можна сказати, що криза є, звичайно, хворобливим станом, але в той же час це шанс відчути мир і шанс знайти себе, взяти на себе відповідальність за власне життя і рухатися далі.
Список використаних джерел
1. Анциферова Л.И. Способность личности к преодолению деформаций своего развития. Психол. журн., т. 20.- 1999.- №1.- С. 6-19.
2. Козлов В. В. Методологические аспекты трансформационной работы / Ребенок и пространство / Сб. под ред. В.В. Козлова.- М., 1996.-197 с.
3. Козлов В. В. Социальная работа с кризисной личностью. Метод, пособие. - Ярославль, 1999. - 238 с.
4. Козлов В. В. Работа с кризисной личностью. Методическое пособие.- М., 2007.
5. Осухова Н. Г. Психологическая помощь в трудных и экстремальных ситуациях./ Учебное пособие.- М., 2008.
6. Ступикова Н.Ю. Интегративные психотехнологии как метод работы с кризисной личностью. // Соц. психология: Практика. Теория. Эксперимент. Практика. Т.2 / Под ред. Козлова В.В.- Ярославль: МАПН, 2000.- 130 с.
7. Тимофеева Е. К классификации кризисных состояний личности // Творчество воли / Под ред. Козлова В. В. - М.: МАПН, 1997.- 73 с.
8. Франкл В. Человек в поисках смысла – М.: Прогресс, 1990