УДК 159.9.072
Большакова А.М. (м. Харків)
Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

Життєве самоздійснення особистості: феномени стагнації

Постановка проблеми
Найвищою екзистенційною потребою та рушійною силою психічного і фізичного розвитку людини є її прагнення до самоздійснення. Життєве само-здійснення як сутнісна характеристика людини, яка виступає суб’єктом свого життєвого шляху, є узагальнюючим поняттям щодо різних категорій, що опи-сують рух самості на життєвому шляху людини: самореалізації, саморозвитку, самовизначення та ін. Визнаючи позитивне значення самоздійснення у житті людини, слід зауважити, що воно не завжди є невпинним позитивним проце-сом, пов’язаним із реалізацією особистісного потенціалу. Досягнення важливих життєвих цілей не завжди призводить до психологічного благополуччя, оскільки може супроводжуватися виникненням складних екзистенціальних проблем, та-ких як криза смисловтрати, нудьга, спустошеність, зупинка в особистісному та професійному зростанні, особистісне вигоряння, відсутність життєвих прагнень та планів, низький рівень мотивованості, активності, насиченості життя яскра-вими переживаннями та ін. Ці та інші феномени стагнації життєвого самоздійс-нення мають бути дослідженими не менш суттєво, ніж його форми, прояви, умови та механізми.
Аналіз досліджень та публікацій
Однією з перших вчених, які у своїх дослідженнях серйозно звернулися до проблем самоздійснення людини, була Ш. Бюлер. Прагнення до нього, яке за своїм змістом є близьким до самоактуалізація або самореалізації, дослідниця вважала головною рушійною силою розвитку людини. Здатність до самоздійс-нення вона визначила як уроджену властивість людини (яку все ж таки можуть деформувати, загальмувати дефекти виховання та несприятливе соціальне ото-чення) [13].
Класик радянської психології С. Рубінштейн визначив самоздійснення як найвищий, найбільш продуктивний спосіб життя, сутністю якого є побудова життєвого шляху на усвідомлюваній основі, вироблення осмисленого ставлення до життя, відчуття відповідальності за кожний здійснений вибір [12].
У роботах Б. Братуся самоздійснення тлумачиться як провідний для люд-ського розвитку процес, «предметом якого стає родова людська сутність, праг-нення до залучення, злиття з нею та надбання тим самим всієї можливої повноти свого існування як людини» [3, с. 49].
Системно-антропологічне дослідження самоздійснення провела російська дослідниця І. Логінова, яка визначила, що на сьогодні «точками опори» у ви-значенні цього поняття є такі положення:
- самоздійснення одночасно є як процесом руху до своїх сутнісних, істин-них основ, так і результатом цього процесу;
- самоздійснення передбачає, що активність у процесі руху до сутності виходить від самої людини, тобто здійснити себе може лише сама людина;
- самоздійснення як результат, сформульований в якості цілі, завдає на-прям саморозвитку людини у цілому [8].
На сьогодні термін самоствердження є узагальнюючим поняттям щодо рі-зних категорій, які описують рух особистості на життєвому шляху людини: са-мореалізації (Є. Вахромов, Р. Зобов, В. Келасьєв, Л. Коростильова, Д. Леонтьєв, С. Максименко, А. Маслоу, Л. Рибалко, Л. Сохань), самоствердження (Р. Зобов, В. Келасьєв, Д. Леонтьєв, Є. Нікітіна, Н. Харламенкова, М. Цибра) саморозвитку, самовизначення (Т. Буякас, М. Гінзбург, Є. Головаха, А. Деркач, Д. Леонтьєв, Г. Ніков, М. Пряжніков, Н. Сафін, О. Шелобанова) та ін., всі ці явища можна вважати формами прояву самоздійснення людини.
У дослідженні життєвого самоствердження та окремих його проявів дося-гнуто значних успіхів, але вчені на сьогодні більшою мірою зосередилися на вивченні їх позитивного змісту, умов та механізмів досягнення значущих ре-зультатів. Втім не менш серйозного дослідження потребують феномени, які є зворотним, негативним боком життєвого самовизначення, що й зумовило акту-альність даного теоретичного дослідження.
Постановка завдання. Завданням цього теоретичного дослідження є аналіз та систематизація феноменів стагнації життєвого самоздійснення особи-стості.
Виклад основного матеріалу дослідження
До проблем, які виникають у людини у процесі життєвого самовизначення звертався К.Г. Юнг, який визначав їх як «проблеми душі нашого часу», наголо-шуючи на посиленні екзистенціальної психопатології в умовах сучасного життя.
Екзистенціальні проблеми вивчали й представники гуманістичної психо-логії. Патогенні (такі, що призводять до хвороби) форми екзистенціальних про-блем особистості систематизував А. Маслоу. Він грунтувався на тому, що лю-дина має вищі потреби – мета потреби, це потреба в смислі життя, свободі та автономії, самоактуалізації, самоті та ін. Через фрустрацію метапотреб особис-тості виникають метапатології – неврози, причиною яких є незадоволеність або принципова неможливість задовольнити значущі потреби, мотиви та цінності, а в деяких випадках – через їх конфлікт. Список метапатологій, які наводить А. Маслоу, містить дуже значну кількість проявів: від відчуження до бажання смерті [9].
К. Абульханова-Славська як найбільш суттєву екзистенційну проблему, яка спіткає зрілу особистість як суб’єкта самоздійснення на життєвому шляху визначає смисложиттєву кризу, що руйнує систему смислової регуляції життя шляху, блокує подальший саморозвиток та загрожує її психічному благополуччю [1].
Фундаментальне дослідження смисложиттєвої кризи наведено в праці К. Карпінського. Кризу смислу життя він визначив як «кризу особистісного ро-звитку, що породжується: а) відсутністю смислу життя на ґрунті нездатності особистості його визначити; б) знеціненням, переоцінкою смислу, що раніше спрямовував життя; в) втратою смислу життя в критичній ситуації; г) вичерпанням смислу життя в процесі реалізації; д) дисгармонійністю смислу життя за змістовним, структурним, функціональним та динамічним параметра-ми; є) неоптимальною стратегією практичної реалізації смислу життя» [6, с. 20]. Суб’єктивними та поведінковими ознаками кризи смислу життя є: ускладнення в усвідомлюваній смисловій саморегуляції життєвого шляху; деформації пере-живання психологічного часу, ставлення до психологічного минулого, тепері-шнього та майбутнього; деформації в побудові суб’єктивної картини життєвого шляху; переживання загальної незадоволеності життям; порушення суб’єктивного контролю життя; виникнення переживання відчуження як пору-шення в структурі відносин особистості зі світом у картині світу, відчуття вну-трішньої порожнечі, нудьги, «онтологічного шоку» як страху, безнадії та роз-пачу, пов’язаних із усвідомленням безглуздості існування [6]. Саму кризу жит-тя дослідник диференціює на смисложиттєву кризу – сукупність психологічних проблем особистості, пов’язаних з пошуком і реалізацією смислу життя, та кри-зу безглуздя – найсерйознішу з різновидів смисложиттєвої кризи, що характе-ризується повною відсутністю смислу в житті людини [6].
Польський дослідник К. Обуховський виділив три різновиди екзистен-ційних криз. Перший, пов’язаний із підміною власного смислу життя, що має глибинне особистісне значення, на смисл, нав’язаний унаслідок соціальних впливів (поширеними уявленнями про те, чого «необхідно досягти»). Другий тип кризи спричинюється занадто конкретним, на дуже короткий строк сфор-мульованим смислом, який за умов його реалізації утворює смисложиттєву по-рожнечу. Третя форма екзистенційної кризи породжується виникненням смислу життя, реалізація якого перетворюється для людини одночасно на задоволення та серйозну загрозу. Наявність такого смислу породжує в людини інтенсивний внутрішній конфлікт [10].
Взаємопов’язані прояви втрати смислу визначено у дослідженні Є. Осіна та Д. Леонтьєва, це: переживання порожнечі та безглуздості існування, доміну-юче відчуття нудьги та незадоволеності життям; суб’єктивне переживання не-значущості запланованих чи здійснюваних намірів, цілей та видів діяльності; відсутність чітких уявлень про спрямованість власного життя, виключна корот-кочасність життєвих цілей; звуження кола мотивів, що здійснюються в діяльно-сті, а також ступеня їх ієрархії; домінування регуляції через потреби над регу-ляцією через цінності – діяльність зводиться до задоволення найпростіших по-треб та відповідності соціальним нормам; наявність переконань у неможливості знаходження смислу життя чи його реалізації [11].
Із явищем смисложиттєвої кризи тісно пов'язаний такий феномен стагна-ції життєвого самоздійснення, як екзистенцій на фрустрація. П. Горностай ек-зистенційні фрустрації як порушення ціннісно-смислового ставлення до життя поділяє на три типи залежно від особливостей часової спрямованості [11]:
- фрустрації минулого – порушення часових ретроспектив, руйнування цінностей, які становили смисл існування людини в минулому;
- фрустрації теперішнього – порушення зв’язків між часовими ретроспек-тивами та перспективами, що зазвичай пов’язано з переживанням актуальної життєвої кризи, яка супроводжується відчуттям безглуздя та безвиході;
- фрустрації майбутнього характеризуються порушенням часових перспе-ктив людини внаслідок неможливості реалізації життєвих планів та програм.
Наслідком руйнування смислових зв’язків із собою та іншими людьми є такий феномен стагнації життєвого самовизначення, як відчуження. На думку К. Абульханова-Славської, внаслідок виникнення цього психічного явища від-бувається позбавлення людини її реальних дій, вчинків, їх цінності та значущо-сті, «втрачається і стратегія життя. Залишається лише щоденна тактика реаліза-ції поточних справ» [1, с. 71].
Західний дослідник С. Мадді також пов’язує відчуження з «екзистенцій-ною недугою» особистості та виділяє такі форми його прояву:
- вегетативність (найважча форма екзистенційної недуги) – нездатність особистості повірити в істину, важливість та цінність будь-якої здійснюваної чи уявної діяльності;
- безсилля – втрата людиною віри у свою здатність реально впливати на життєві ситуації, але при збереженні відчуття їх важливості;
- нігілізм – упевненість у відсутності смислу й активність, спрямована на його ствердження через реалізацію деструктивної позиції;
- авантюризм – нав’язливий пошук життєвості, залучення до небезпечних, екстремальних видів діяльності через переживання безглуздості життя [11].
Ще однією проблемою самоздійснення особистості як суб’єкта життєвого шляху, пов’язаною зі смисложиттєвою сферою, є вибір того, що К. Обуховський називає дефектними методами задоволення потреби в смислі життя. Першою по-милкою в пошуку смислу життя дослідник називає вибір несправжнього, помил-кового смислу життя, який не відповідає внутрішнім потребам та можливостям людини. Окремим варіантом прояву помилки знаходження неадекватного смислу життя є його надто конкретне формулювання, що обмежує людину у пошуках за-собів смислореалізації. Другий тип дефектного вибору смислу життя К. Обуховський пов’язує з побудовою «реліктової» концепції смислу життя, яка залишилася від попередніх етапів розвитку людини та не відповідає її актуаль-ному стану. Така ситуація зазвичай призводить до обмеження кола інтересів, нездатності формулювати нові цілі життя, спричиняє порушення в адаптації до нових умов існування [10].
Значущим проявом стагнації суб’єктного самоздійснення особистості на життєвому шляху є зупинка в особистісному зростанні. Визначають такі ознаки зупинки в особистісному зростанні: неприйняття себе, внутрішній конфлікт, непродуктивні особистісні орієнтації, порушення внутрішньої гармонії та рів-новаги між особистістю та середовищем, закритість для нового досвіду, звуже-ність меж свого «Я», орієнтація на зовнішні цінності та орієнтири; відсутність гнучкості та спонтанності, звуження самопізнання, неприйняття відповідально-сті за власне життя [3].
Ще одним видом життєвої кризи, серйозною проблемою особистості, яка виникає в процесі суб’єктного самоздійснення на життєвому шляху, є негативні психічні наслідки досягнення життєвого успіху. Досягнення важливих життє-вих цілей дуже часто спричинює складні психологічні проблеми.
Подібний негативний стан людини, яка досягла життєвого успіху, Д. Колесов називає «тупиковим успіхом» та визначає його як «сповнений нега-тивними переживаннями стан невизначеності індивіда щодо мети та характеру своїх подальших дій після того, як вона досягла успіху та пережила пов’язані з ним позитивні відчуття та емоції» [7, с. 75].
Стан «тупикового успіху» Д. Колесов відрізняє від стану фрустрації тим, що він виникає не внаслідок неможливості досягнення мети, а тому, що не ви-никає нова мета після переживання значущого успіху та формується насичена негативними емоціями невизначеність щодо майбутніх дій. До того ж, при «ту-пиковому успіху» неможливими є засоби розрядки напруження, які доступні при стані фрустрації (наприклад, прояв агресії щодо перешкоди, яка спричини-ла фрустрацію). У результаті відсутність нової значущої мети, нездатність знайти або визначити її на тлі минулого емоційного піднесення, глибше дезор-ганізує особистість, ніж непереборна фруструюча ситуація [7].
Специфічні форми стагнації самоздійснення досліджував Р. Ахмеров, який назвав їх біографічними кризами. Біографічна криза як феномен внутріш-нього світу, за даними дослідника, виявляється в деформації суб’єктивної кар-тини життєвого шляху у вигляді мотиваційної недостатності (відсутності між-подієвих звязків) в одному з модусів життєвої програми (минулому, теперіш-ньому чи майбутньому):
- криза безперспективності виникає за умов ускладнень у побудові життє-вої програми, самовизначенні та самореалізації;
- криза нереалізованості пов’язана з незадоволенням власним життям, за-ниженням значущості власних досягнень.
При обох основних видах кризи, за твердженням Р. Ахмерова, знижується оцінка продуктивності життя, порушується інтегрованість свідомості, погіршу-ється стан фізичного та психічного здоров’я [2].
Висновки
Проведений психологічний аналіз змісту та феноменів стагнації життєво-го самоздійснення людини дозволяє сформулювати такі висновки:
1. Життєве самоздійснення є процесом та результатом руху людини до своїх сутнісних, істинних основ; воно передбачає, що активність у процесі руху до сутності виходить від самої людини, тобто здійснити себе може лише сама людина; самоздійснення як результат, сформульований в якості цілі, завдає на-прям саморозвитку людини у цілому.
2. На сьогодні термін самоствердження є узагальнюючим поняттям щодо різних категорій, які описують рух особистості на життєвому шляху людини: самореалізації, саморозвитку, самовизначення та ін., всі ці явища можна вва-жати формами прояву самоздійснення людини.
3. До феноменів стагнації життєвого самовизначення можна віднести:
- метапатології (відчуження, аномія, фаталізм, байдужість, цинізм, безпо-радність, спустошеність, відчуття власної непотрібності, бажання смерті та ін. ) – неврози, причиною яких є незадоволеність або принципова неможливість за-довольнити значущі потреби, мотиви та цінності, а в деяких випадках – через їх конфлікт;
- смисложиттєві кризи – кризи особистісного зростання, що породжують-ся: відсутністю смислу життя на ґрунті нездатності особистості його визначити; знеціненням, переоцінкою смислу, що раніше спрямовував життя; втратою смислу життя в критичній ситуації; вичерпанням смислу життя в процесі реалі-зації; дисгармонійністю смислу життя; неоптимальною стратегією практичної реалізації смислу життя;
- екзистенційну фрустрацію – психологічний стан, головним компонен-том якого є відчуття недостатності або відсутності життєвого смислу;
- відчуження внаслідок руйнування смислових зв’язків із собою та інши-ми людьми, в результаті чого відбувається позбавлення людини її реальних дій, вчинків, їх цінності та значущості;
- вибір дефектних методів задоволення потреби в смислі життя: вибір не-справжнього, помилкового смислу життя, який не відповідає внутрішнім по-требам та можливостям людини, або побудова примітивної концепції смислу, яка залишилася від попередніх етапів розвитку людини та не відповідає її акту-альному стану;
- зупинка в особистісному зростанні, ознаками якої є: неприйняття себе, внутрішній конфлікт, непродуктивні особистісні орієнтації, порушення внутрі-шньої гармонії та рівноваги між особистістю та середовищем, закритість для нового досвіду, звуженість меж свого «Я», орієнтація на зовнішні цінності та орієнтири; відсутність гнучкості та спонтанності, звуження самопізнання, не-прийняття відповідальності за власне життя;
- тупиковий успіх – негативний стан невизначеності людини щодо мети та характеру своїх подальших дій після того, як вона досягла успіху та пережи-ла пов’язані з ним позитивні відчуття та емоції;
- біографічна криза – деформації суб’єктивної картини життєвого шляху у вигляді мотиваційної недостатності (відсутності міжподієвих звязків) в одному з модусів життєвої програми (минулому, теперішньому чи майбутньому).
Перспективним напрямком досліджень є визначення умов та механізмів попередження та психологічної корекції феноменів стагнації самовизначення.
Список літератури
1. Абульханова К. А. Время личности и время жизни / К. А. Абульханова, Т. Н. Березина. – СПб. : Алетейя, 2001. – 304 с.
2. Ахмеров Р. А. Биографические кризисы личности : автореф. дис. ... канд. психол. наук : спец. 19.00.01 / Р. А. Ахмеров. – М., 1994. – 24с.
3. Белановская О. В. Психология личности : учеб. пособие / О. В. Белановская. – Мн. : БГПУ им. М. Танка, 2001. – 226с.
4. Братусь Б. С. Аномалии личности / Б. С. Братусь. – М. : Мысль, 1988. – 304 с.
5. Горностай П. П. Творчество как форма освоения и переживания време-ни / П. П. Горностай // Психология личности и время жизни человека. – Чер-новцы : ЧГУ, 1991. – С. 24–32.
6. Карпинский К. В. Психологическая коррекция смысловой регуляции жизненного пути девиантной личности : монография / К. В.Карпинский. – Гродно : ГрГУ, 2002. – 139 с.
7. Колесов Д. В. Целостность и целеполагание. Феномен «тупикового ус-пеха» / Д. В. Колесов // Мир психологии. – 2004. – № 4. – С. 70–79.
8. Логинова И.О. Психология жизненного самоосуществления / И.О. Логинова. – М. : Изд-во СГУ, 2009. – 279 с.
9. Маслоу А. Мотивация и личность. 3-е изд. / А. Маслоу. – СПб. : Питер, 2008. – 352 с.
10. Обуховский К. Галактика потребностей и психология влечений чело-века / К. Обуховский. – СПб. : Речь, 2003. – 295 с.
11. Осин Е. Н. Смыслоутрата и отчуждение / Е. Н. Осин, Д. А. Леонтьев // Культурно-историческая психология. – 2007. – № 4. – C. 68–77.
12. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. – СПб. : Питер, 2002. – 720 с.
13. Buhler C. The Integrating Self / C. Buhler // The Course of Human Life : A Study of Goals in the Humanistic Perspective / C. Bhhler & F. Massarik (Eds.). – New York : Springer Publishing Co, Inc., 1968. – P. 330–350.

Анотація. Предметом дослідження є життєве самоздійснення людини в його позитивних проявах та явищах стагнації. Визначено, що самоздійснення є процесом та результатом реалізації сутнісних сил людини, що складають ядро його самості. Охарактеризовано феномени, що є найбільш значущими проявами стагнації самоздійснення. Показано, що до таких феноменів належать: метапа-тологія, екзистенційна фрустрація, криза смисловтрати, відчуження, тупиковий успіх, біографічна криза.
Ключові слова: життєве самоздійснення, стагнація життєвого самоздійс-нення, метапатологія, екзистенційна фрустрація, криза смисловтрати, відчу-ження, тупиковий успіх, біографічна криза.

Аннотация. Предметом исследования является жизненное самоосущест-вление человека в его позитивных проявлениях и явлениях стагнации. Опреде-лено, что самоосуществление является процессом и результатом реализации сущностных сил человека, составляющих ядро его самости. Охарактеризованы феномены, являющиеся наиболее значимыми проявлениями стагнации само-осуществления. Показано, что к таким феноменам принадлежат: метапатология, экзистенциальная фрустрация, кризис смыслоутраты, отчуждение, гедонисти-ческий вакуум, тупиковый успех, биорафический кризис.
Ключевые слова: жизненное самоосуществление, стагнация жизненного самоосуществления, метапатология, экзистенциальная фрустрация, кризис смыслоутраты, отчуждение, гедонистический вакуум, тупиковый успех, биора-фический кризис.