Посная А.Г., магістр психології,
Одеський національний університет імени И.И. Мечникова, Україна

Психологічна наука другої половини XX сторіччя зробила спробу зрозуміти й описати не тільки такі психічні реалії, на осмислення яких раніше претендувала лише філософія, але і практичні методи роботи, які до початку XX сторіччя були прерогативою майже винятково релігії. До таких явищ належить потреба людини трансцендувати самого себе, розширити межі свого досвіду, реалізувати весь свій потенціал. Ця потреба отримала назву прагнення до самоактуалізації.
Найчастіше процес самоактуалізації розглядається як щось безумовне - позитивне, що не має ніяких "тіньових сторін". При такому підході стан тривоги і особистісна тривожність здаються чимось, що прямо протилежно самоактуалізаційній тенденції, що повинна зникнути при досягненні самоактуалізації. Однак при більш глибокому розгляді з'ясовується, що особистісне зростання і прояв людського потенціалу - це складний і драматичний процес, при якому можливе загострення стану тривоги і, можливо, на певному етапі - посилення особистісної тривожності як властивості особистості. Дане уявлення ми знаходимо в роботах багатьох класиків екзістенціально-гуманістичної психології (Р. Мей, А. Маслоу, Дж. Бьюдженталя)
Таким чином, актуальність дослідження цієї проблеми як у теоретичному, практичному, так і у соціальному плані і зумовила вибір теми дослідження: «Дослідження взаємозв’язку самоактуалізації та рівня тривожності».
Мета дослідження: вивчити взаємозв'язок між показниками самоактуалізації та рівня тривожності особистості
Методи дослідження:
1. Теоретичний аналіз наукових джерел і літератури;
2. Психодіагностичні методики:
− Методика «Шкала самооцінки тривожності» Р. Спілбергера;
− Опитувальник самоактуалізації особистості (версія САМОАЛ) А.В. Лазукіна, в адаптації Н.Ф. Каліної;
− Метод колірних виборів М. Люшера;
− Опитувальник термінальних цінностей М. Рокіча).
3. Методи статистичної обробки даних: підрахунок показників описової статистики, кореляційний і дисперсійний аналізи, а також методи непараметричної статистики.
Результати емпіричного дослідження та їх обговорення.
Емпіричною базою дослідження були студенти сімох студентських груп різних курсів, які проходять навчання на гуманітарних факультетах Одеського національного університету імені І.І. Мечникова загальною чисельністю 120 чоловік. Серед досліджуваних були представники 3-го, 4-го та 5-го курсів денних відділень. Переважали особи жіночої статі: 83 проти 37 досліджуваних чоловічої статі. Середній вік досліджуваних становив 21,583 роки. Всі досліджувані характеризувались високим ступенем мотивації і відповідальним ставленням до дослідження, що проводилось.
На першому етапі емпіричного дослідження був проведений дескриптивний аналіз отриманих даних – розраховані міри центральної тенденції і розсіювання значень показників «Шкали самооцінки тривожності» і «Самоактуалізаційного тесту».

Описові статистики для показників опитувальника «Шкала самооцінки тривожності» у групі студентів гуманітарних факультетів

Шкала	M	Mе	σ	Min	Max
Актуальна (реактивна) тривога	34,200	32,500	11,588	14,000	58,000
Особистісна тривожність	39,933	39,000	10,948	22,000	62,000

Досліджуючи взаємовплив між показниками тривожності і самоактуалізації студентів гуманітарних спеціальностей ми застосували коефіцієнт кореляції Пірсона.
В результаті кореляційного аналізу було виявлено, що переважна більшість коефіцієнтів кореляції між параметрами «Самоактуалізаційного тесту» і «Шкали самооцінки тривожності» не є статистично значущими (p > 0,05). Виключення з цього правила становили наступні шкали «Самоактуалізаційного тесту». Показник орієнтації в часі виявив досить суттєві кореляції з усіма компонентами тесту Спілбергера. Коефіцієнти кореляції та їхня статистична значущість були наступними: актуальна тривога (r = -0,27; p < 0,01), особистісна тривожність (r = -0,29; p < 0,01). Отже, правильно орієнтовані у часі студенти гуманітарних факультетів, які розглядають час в єдності минулого, теперішнього і майбутнього, здатні виявляти меншу тривожність, зокрема у диспозиційному сенсі.
Таким чином, тривожність та самоактуалізацію на даному контингенті можна розглядати як ортогональні виміри. Для того, щоб структурувати вибірку згідно цим вимірам, ми по-перше виділили підвибірки студентів із різним рівнем тенденції до самоактуалізації. В першу підвибірку потрапили ті студенти, які набрали 50% балів за сумою всіх шкал опитувальника «Самоактуалізаційний тест». Таких досліджуваних було 72 особи, що становило 60% від всієї вибірки. Ця підвибірка студентів була позначена як «Студенти з високою тенденцією до самоактуалізації». Відповідно інші студенти – ті, що набрали менше 50% балів за сумою всіх шкал Самоактуалізаційного тесту склали підвибірку, позначену як «Студенти з низькою тенденцією до самоактуалізації». Таких студентів нараховувалось 48 осіб, що складало 40% від всієї вибірки дослідження.
За параметром тривожності кожна підвибірка була розбита на дві рівні групи таким чином, що одну групу потрапили студенти із високими рівнями актуальної (реактивної) тривоги та особистісної тривожності, а в контрастну – із низькими рівнями актуальної (реактивної) тривоги та особистісної тривожності. Для виокремлення груп використовувався медіанний критерій. Оскільки обидві підшкали опитувальника «Шкала самооцінки тривожності» були тісно пов’язані одне з одною (на нашій вибірці r = 0,78; p < 0,01), то в більшості випадків в групах високотривожних студентів виявлялись досліджувані з вищими ніж медіанне значеннями актуальної тривоги та особистісної тривожності. Відповідна картина спостерігалась і в групі низько тривожних студентів. В тих випадках, коли у студента спостерігалась підвищена актуальна тривога у сполучені зі зниженою особистісною тривожністю чи навпаки, досліджуваний був віднесений до тієї групи у відповідності до домінуючої тенденції.
Отже, група низькотривожних студентів з високою тенденцією до самоактуалізації нараховувала 36 осіб, аналогічна кількість студентів містилась у другій групі – високотривожних студентів з високою тенденцією до самоактуалізації. Третя група нараховувала 24 студента, які за своїми психологічними характеристиками були низькотривожними та мали низьку тенденцію до самоактуалізації. Четверта група також складалася із 24 студентів, яким були властиві високі рівні тривожності та низький рівень тенденції до самоактуалізації. Надалі досліджувались лише респонденти першої та другої групи.
Таким чином, досліджені студенти характеризуються збалансованим і помірним реагуванням на фактори, що викликають тривогу.

1. У результаті теоретичного аналізу існуючих підходів до психологічних феноменів тривожності та самоактуалізації було встановлено, що сучасний стан дослідження проблеми тривожності характеризується недостатністю акмеологічного аспекту вивчення проблеми, зокрема у парадигмі процесу самоактуалізації особистості.
2. Досліджені студенти характеризуються збалансованим і помірним реагуванням на фактори, що викликають тривогу. Тривожність та самоактуалізацію на даному контингенті можна розглядати як ортогональні виміри. Згідно цим вимірам було виокремлено чотири групи студентів із високим і низьким рівнями тривожності та самоактуалізації.
3. Для низькотривожних студентів з тенденцією до самоактуалізації менш характерними є впевненість у завтрашньому дні, оптимістичність, прагнення розширювати соціальну активність. Для високотривожних студентів, що прагнуть самоактуалізації більш властивим є психосоматичне реагування на наявні труднощі та схильність до активно-захисної позиції по відношенню до середовища.
4. Рівень блокади й внутрішньої конфліктності у студентів з тенденцією до самоактуалізації та високою тривожністю на 20% вище ніж у студентів з тенденцією до самоактуалізації та низькою тривожністю. Студенти які характеризуються тенденцією до самоактуалізації та низькою тривожністю, у порівнянні зі студентами з високою тривожністю, активніше реалізують те, що можна реалізувати в житті, цінують те, що мають, і знижують цінність того, що недоступно. Вони повніше використовують власні можливості, однак у них менше виражене прагнення бажати й цінувати те, що виходить за межі можливого. У свою чергу, у студентів, у яких цей шлях до самоактуалізації супроводжується високим рівнем тривожності, реалізоване і доступне активніше знецінюється, а недоступне здається більш значущим і важливим. Для них саме дефіцит об'єктів, здатних задовольнити потребу, інтенсивніше підвищує їхню валентність, спонукальну силу, а вдоволена потреба перестає бути актуальної, і тому оцінка цінності об'єктів, її задовольняючих, знижується.
5. Запропонована корекційно-розвиваюча програма для студентів гуманітарних факультетів, спрямована на піднесення їхніх потреб. Ця програма склалась із одного вступного заняття і п'яти основних занять. Цілями програми були психологічний розвиток і супровід студентів у виховно-освітньому просторі, саморозвиток і самоактуалізація особистості на основі самоаналізу, одержання психологічних знань, формування життєвих цілей і цінностей, корекція самооцінки й рівня домагань.



1. Александер Ф. Человек и его душа: познание и врачевание от древности и до наших дней / Ф. Александер, Ш. Селесник. - М. : Прогрес - Культура, 1995. - 608с.
2. Афифи А. Статистическийанализ: Подход с использованием ЭВМ / А. Афифи, С. Эйзен. - М.: Мир, 1982. - 488с
3. Березин Ф. Б. Психическая и психофизиологическаяадаптациячеловека / Ф.Б. Березин. - Л.: Наука , 1988. - 270 с.
4. Бороздина Л.В. Увеличениеи ндекса тревожности при расхождении самооценки и притязаний / Л.В. Бороздина, Е.А. Залученова // Вопросыпсихологии. - № 1. - 1993. - С.104-113.
5. Бурлачук Л.Ф. Словарь-справочник по психодиагностике / Л.Ф. Бурлачук, С.М. Морозов - СПб.: Питер,. 2001. - 528 с.