Постановка проблеми. Для більшості молодих людей властивий пошук
свого контексту і місця в соціумі, багато питань стосовно закономірностей і характеристик оточуючого світу ще залишаються незрозумілими для них, існує багато невизначеності та протиріч. Разом з тим, відносно невеликий досвід політичної участі у молоді та відсутність вичерпного розуміння сучасної соціально-політичної ситуації в контексті розвитку української історії та міфологізації сучасного політичного простору не сприяє виникненню відчуття включеності у суспільно-політичні процеси країни. Прагнення до духовності, пошук вирішення глобальних смисложиттєвих проблем підживлюють міфи.
Адже саме вони створюють духовне і соціальне середовище, наповнюючи
людину тією інформацією, яка дозволяє їй відчувати себе природно і
комфортно, співвідноситься з мотивами і бажаннями людини, впроваджує
духовні, етичні і естетичні цінності і ідеали, оскільки будується і функціонує як завершена система значень.

Сучасний світ сповнений міфами, у смисловому полі яких ми живемо. Те,

що сучасна людина вважає істиною, як правило, підтверджується не її

особистим досвідом, а колективним розумом та досвідом культури, тобто

зазвичай приймається на віру. Але, оскільки істини, прийняті тією чи іншою культурою, не зводяться до даних безпосереднього сприймання, вони

сприймаються людиною і функціонують за законами міфу. Розуміння міфу

дозволяє пізнати духовний світ людини, мотиви її думок і вчинків, а також взаємини влади із суспільством та людиною. З метою контролю влади та протистояння нав’язаним міфам важливо вивчати механізми формування і

функціонування соціально-політичних міфів.

Мета статті. Розглянути існуючі політичні міфи та прослідкувати їх

зв’язки з політичною свідомістю і відображення у політичній поведінці молоді.

Прийнято вважати, що сучасні міфи створюються людьми, спільнотами,

соціальними групами, інститутами влади, засобами масової інформації. Міфи

виникають і функціонують в рамках певної живильної для них міфосистеми,

вбудовуючись у неї і виконуючи в ній свою особливу роль. А.В. Ставицький

виділяє такі ознаки міфу [12; 13]. Міф по-своєму пояснює оточуючий світ,

створюючи особливий символічно забарвлений уявний образ реальності, що

поєднує минуле, теперішнє і майбутнє та втілює мрії і сподівання людей, їх найпотаємніші мотиви і бажання, проте закріплює пануючі у суспільстві

упередження і ілюзії. Міф наділяє існування тієї спільноти, яка цей міф

сповідує, важливим для неї смислом. Також міфи є організуючою силою

суспільства, визначаючи відношення у суспільстві і соціальну поведінку людей.

Завдяки міфу явища набувають певної духовної значущості, яка долучає людей до уявлень про всезагальну єдність і вічність. Таким чином, вони є способом духовної самоорганізації, надають осмисленість усьому людському існуванню, гармонізуючи і впорядковуючи його. За своєю сутністю, міф є складною знаково-символічною системою, виступаючи як безпосередня реальність або її особливий «містичний» образ, як норма життя або абсолютний ідеал буття (А.В.Ставицький) [12]. Міфи проективні та містять багатозначні символічні образи, які ми сповнюємо тією інформацією, яку ми бажаємо у них побачити і готові прийняти.

Наразі існує багато підходів до вивчення міфології, зокрема соціологічний (Е. Дюркгейм, М. Мосс), психоаналітичний (З. Фрейд), юнгіанський, що стосується архетипів у колективному несвідомому (К.Г. Юнг), ритуально-міфологічний (Дж. Фрезер, Б. Малиновський), символічний (Е. Кассірер), етнографічний (Л. Леві-Брюль), структуралістський (Р. Барт, М. Фуко), релігійний напрям міфокритики (М. Еліаде) та ін.
Феномен глибинних переживань як даностей природносоціального,

дорефлексивного шару досвіду, на якому виникає міфологічна культура, був
означений в аналітичній психології К.Г. Юнга як архетип [1; 17]. З

різноманітних психічних переживань ситуацій життєвого світу складаються

архетипи як зразки поведінки, символи «здійснення життя», які переживаються на несвідомому рівні і складають неусвідомлюваний фон інтенціональних актів, який дає попереднє знання про предмет. По мірі їх усвідомлення архетипи породжують інтенціональність свідомості у напрямку життєво-практичного емоційного смислу. За К.Г.  Юнгом, на рівні архетипів зникає індивідуальність, а є лише колективне несвідоме.

Архетипи містять в узагальненому вигляді моделі, зразки поведінки

людини в оточуючому світі і у власному життєвому просторі. Сучасний міф

перетворює традиційні архетипи в міфологеми, тобто логічно структуровані

архетипи, справжність яким надає переживання. Серед них «загибель світу»,

«цикл часу», «відновлення хаосу заради відродження», «повернення до

витоків», «герой», «смерть бога», «забуття», «пробудження» та ін. Усі

традиційні архетипи, за М. Еліаде, можна розділити на дві групи: цикл

«відродження» і цикл «єднання з буттям» [16]. Нові архетипи та міфологеми також вкладаються у логіку цієї структури.

Міфотворчість є природною властивістю людської свідомості у образно-

символічній формі відображувати реальність, породжуючи символічні образи, у яких людина виражає своє світовідчуття і ставлення до оточуючих людей, речей та явищ, сповнюючи їх смислом. При цьому міф сприймається людьми, які його сповідують, як справжня реальність, істинність якої для них не піддається сумніву. Для нас важливо, що він виступає зразком і одночасно мотивом певної поведінки. О.Ф. Лосєв визначав міф як «узагальнене відбиття дійсності у вигляді почуттєвих уявлень» [10].
Міфи виникають і утворюються, коли нема іншої можливості усвідомити, структурувати явища та процеси, що відбуваються. У цих умовах міфи виступають, як містифікований спосіб пояснення природної і соціальної реальності, асоціативно-образний, чуттєвий зразок світогляду, оснований на метафорах та символах. Через міф пробивається голос «колективного несвідомого», у якому втілюється сучасні настрої і реалізується досвід минулих поколінь.

За В.В. Жовтянською, міф – це безпосередній смисловий спосіб

репрезентації дійсності, у якому суб’єктивний аспект відображення не

відокремлений від об’єктивованого [4]. Міф розглядають як таке явище, що

спроможне відкрити справжню реальність і сутність речей, або є шляхом до

конструювання такої реальності. Позитивним значенням міфу є те, що міф

дозволяє сформувати певну систему поглядів на світ, природу, суспільство, людину, привести в систему усю сукупність наявних знань, побудовану на синтезі наукових і інтуїтивних уявлень. Міфи дозволяють людям знайти обгрунтування їх поглядів і вчинків, усвідомити себе представниками певної спільноти, вікової, соціальної або національної групи, побудувати певні взаємини з соціумом, оточуючими людьми, орієнтуватися у житті, та вчиняти у відповідності з загальноприйнятими нормами, виробленими принципами і ідеалами.

Сутністю політичної свідомості є те, що вона опосередковано відображає

політичне життя суспільства у формі певних почуттів, настроїв, поглядів, знань і ідей, які характеризують політико-владні відносини, політичні інтереси суб’єктів, що матеріалізуються у функціонуванні політичної системи. За своїм змістом політична свідомість охоплює різноманітні уявлення людей, в тому числі міфологічні, які опосередковують об’єктивні зв’язки як з інститутами влади, так і між собою з приводу участі в управлінні справами держави і суспільства. Сила міфу в гармонії з тими соціальними процесами, у які включені члени суспільства, які він символічно пояснює, духовно осмислює політичні реалії, створюючи смисл фактів. З різними цілями люди, суспільство та держава вільно або мимоволі продукують і нав'язують оточуючим свої міфи,

у яких втілені їх бачення дійсності та їх свідомий або неусвідомлений інтерес.

Таким чином, міфи дозволяють пояснити власні дії, виправити помилки,

отримати схвалення політичного напрямку, течії, курсу, домогтися дотримання певних норм та ін. Суспільна думка живе міфами, які формують духовне і інтелектуальне середовище суспільства, його інформаційно-символічне поле.

Кожна нація, народ, держава створює, формує і розвиває свою

міфосистему, яка функціонує у суспільстві. Як вважають О.І. Донченко і Ю.В. Романенко, українському етносу міфологічне мислення притаманне більше, ніж багатьом іншим етносам [3].

Значна частина уявлень, які існують в сучасному політичному просторі

України, є міфологізованими. Міф проявляє свою сутність у взаємодії з

суспільством, активно впливаючи при цьому на свідомість і поведінку людей.

Дослідження О.В. Яремчук підкреслили оприявнення соціальних архетипів у

суб’єктивній картині життєвого шляху етносу, що може бути використано при особистісній етнокультурній міфотворчості [18]. Соціальне значення міфу визначається його реалізацією у суспільстві і людині. Події, що відбуваються, соціальні процеси та явища постають як єдина смислова композиція, яка виступає як спосіб духовної самоорганізації, внутрішнього психологічного захисту та мотивації людини у сучасному суспільстві.

Політичний міф визначається як «цілісне, спрощене, переважно

ірраціональне відображення в індивідуальній і масовій свідомості політичної реальності та основних суспільних цінностей, своєрідний символічний засіб їх інтерпретації, моделювання світу і соціального життя» (Ю.Ж. Шайгородський) [15]. Від наявних міфів залежить проблема ефективності влади і політичної системи в цілому, її динамічності і стійкості, вирішення або подальше існування внутрішніх соціальних, економічних і національно-культурних проблем, в контексті контролю інформаційного простору і створення його міфів. Щоби керувати масами, необхідно знати міфи, якими люди живуть, знати, як вони впливають на суспільство, і вміти контролювати і використовувати їх. Сучасні політичні міфи побудовані на фактах, витлумачених певним чином, спираються не тільки на наукові теорії, а й на весь досвід культури, виражені у певній ідеологічній доктрині, та зберігають

видимість правдоподібності і науковості для тих, хто їх приймає і ними живе Важливим аспектом досліджуваного явища є те, що реальні носії міфів у них вірять. Діючий міф у тому соціальному середовищі, де він
розповсюджений, за А.В. Ставицьким, не розпізнається та сприймається не як міф, а як справжня реальність [13]. Коли міф вичерпав свій ресурс і, відповідно, не може впливати на людей, він стає міфом. Тобто, втрачаючи позиції об’єкту віри і поклоніння, міф припиняє ототожнюватися з реальністю і, відповідно, стає ілюзією і оманою для кожного, хто його поділяє. Поки міф живе, він носить іншу назву: мрії, цінності, заповіти, ідеали Як відмічає Г.Г. Почепцов, «імідж капіталізму» був змінений на імідж «ринку», проте утопія, що усі можуть реалізувати можливість жити у достатку,

залишилась [11]. Вона втілює, по суті, міфічний образ рогу достатку. В якості

психічного переживання життя тут присутня потреба і заклопотаність у

насиченні, тобто у здійсненні життя. Значенням рогу достатку є «постійно

давати їжу», смислом – «здійснювати життя». Разом з тим, слід зазначити

утопічність цього сценарію, оскільки реалізація його неможлива в реальному житті, проте можлива в світі міфів.

Серед політичних міфів Г.Г. Почепцов виокремлює партійні міфи [11]. За

часів «радянського міфу» розвинулася соціально-політична міфологія

радянської влади, яка включала в себе міфи про власність і її революційне перетворення, міфи про соціально-економічні переваги соціалізму та т. ін.

Відголоски цих міфологем і досі живі у вигляді «психології бідності» у

свідомості сучасних громадян, вступаючи у протиріччя з актуальними міфами та міфологемами. Сучасні політичні партійні міфи не є настільки докладно проробленими і спливають на поверхню усвідомлення під час масових політичних акцій та виборів. Це, зокрема, міфи про «Соборну Україну»,

«екологічно чисту планету», «жорсткого керівника, який нарешті наведе

порядок» («цар-батюшка»), «раніше було краще», «європейський вибір» життя за сучасними стандартами або «краще там, де нас нема» та інші.

Серед сучасних державних міфів – міф про «реформи», суспільство рівних

можливостей, європейський вибір та прилучення до Європи, «Єдину Україну» і т. ін. В сучасних умовах Україна балансує між пошуками шляхів свого
«відродження» та «європейським вибором», що стає ще одним міфом. У
масовій свідомості європейський вибір набуває міфічного образу раю та

безпроблемного життя («євроремонт», «євровікна», «безвізовий режим» тощо). Досі існують історичні міфи про «слов’янську єдність», «доброго пана», «месію», жертву, про «відродження України», повернення до витоків, коренів, продовження традицій Київської Русі та особливу роль українського народу у світовій історії. Архетипу відродження з використанням стародавньої теми «повернення до витоків» (хаосу) відповідає міфологема про «вічне повернення» з супутніми їй поняттями циклу відродження: хаос і становлення.Сімейні міфи втілюються у політиці у стереотипах «чоловік – захисник»,
"хазяїн», «господар». Якщо політиком є жінка, то спрацьовує стереотип, що вона вирішить проблеми пенсіонерів, лікарів, педагогів, жінок та дітей. Дитячі (наївні) міфи про «чесне слово», «єдність слова і діла», «виконання обіцянок» включають також інші ідеалізовані соціально схвалювані моделі поведінки.

Міф може бути прихованим у символі (помаранчева революція -

мандарини), метафорі, пісні, притчі або анекдоті («американські валенки»), у яких відображаються певні погляди, відношення і духовні цінності, що сповідуються людьми. Він може проступити у певному образі, гаслі, рекламному слогані, афоризмі, може виростати з чуток, думок, добірки новин.

Будучи свідками нещодавніх подій, ми спостерігаємо творення міфів навколо революції гідності, військових перемог та поразок в АТО та інших актуальних подій. З точки зору подолання травми це надає можливість пройти етапи горювання та ритуалізації травматичних подій.

Міф, за влучним визначенням Р. Барта – це комунікативна система, яка

намагається видати себе за систему фактів [2].
Міф як носій значущої для людей інформації наповнений смислами, інтегрованими в свідомість. Таким чином, міфи заповнюють «пустоти», «прогалини» у ціннісному та інформаційному просторах, та у осмисленні дійсності створюють символічний простір життя. Міф впливає на людину через інтенції, почуття, уявлення, уяву, наділяючи ствердженням мрії про внутрішню свободу і повноту життя.

Прослідкуємо, як міфи, міфологеми і архетипи відображаються у

національному характері молоді та таких складових свідомості, як наміри,

настановлення, мотиви та мотивування. Міфи створюють смисли, що керують

політичною поведінкою молоді, самим фактом свого смислонаділяючого

статусу. Надії, мрії, сподівання молодих людей певним чином базуються на

міфах.

На першому етапі нашого дослідження був створений психологічний

портрет цінностей, смислів і мотивувань сучасної української молоді. Найбільш значущими цінностями виявилися збереження власної індивідуальності, духовне задоволення, досягнення та саморозвиток. За методикою СЖО була виявлена наявність у молоді цілей в майбутньому, які надають життю осмисленість і перспективу. Інтерес, емоційна та смислова насиченість життя у сучасної молоді дуже високий. Загальний показник усвідомлення життя у молоді досить високий (дорівнює 105,15), що свідчить про високий рівень соціалізації, наявність суб’єктивного сенсу життя як духовного орієнтиру поведінки. Смисли виникають усередині культури як сфери породження цінностей. На основі виявлених ціннісних та смисложиттєвих орієнтацій можна екстраполювати певні позитивні риси національного характеру української молоді як сукупності моделей поведінки та взаємодії у сучасному

громадянському суспільстві [6].

За даними наших досліджень (які проводилися зі студентською молоддю у

2011 – 2012 роках), розуміння демократії у свідомості молодих людей розмите, у них нема чітких орієнтирів і критеріїв, за якими вони можуть оцінити суспільство як демократичне або недемократичне [8]. В основному образні

уявлення молоді про сучасне демократичне суспільство не є достатньо

точними, узагальнюючими і інтегруючими та надають великий простір

міфологічних тлумачень. Молодим людям властиве позитивне прагнення

бачити Україну багатою, сильною демократичною державою з високим рівнем

життя, вони уявляють демократичне суспільство як суспільство можливостей, які скеровані у майбутнє. Так проступають відбитки міфу про «ріг достатку».

Другий етап (проведений у 2012 – 2014 роках) прояснив настановлення

молодих людей стосовно очікувань і намірів до реальних дій. Електоральна

активність спрямовується мотивами і є відображенням того рівня умінь і

навичок політичної участі, який властивий молодій людині. Проведені нами

дослідження показали, що при цьому актуалізуються мотиви, які узгоджуються

з цінностями людини і тим смислом, який вона надає виборам і своїй участі у

них. При відповіді на питання, чи піде людина на вибори, має значення,

наскільки вона уявляє себе долученою до реалій політичного життя, чи почуває

себе соціально затребуваною. О.В. Яремчук вважає, що врахувати запит

сучасної молоді виступати суб’єктом соціально-історичних процесів можна, в тому числі, через конструювання консолідуючого національного міфу [18]. Ми також відмітили, що міфи впливають на мотивацію електоральної поведінки, здебільшого на несвідомому та підсвідомому рівні. Через підключення людини до колективної ментальності спільноти, міф відображається у її мотивах політичної участі.

На основі отриманих нами експериментальних даних можна відзначити

достатньо високу залученість основної маси молодих людей (93,75%) в

соціально-психологічний контекст (лише 6,25% молодих людей підкреслили,

що не цікавляться політикою). Роль міфів про «чесне слово» і «єдність слова і

діла» породжує в них сумніви стосовно виконання політиками передвиборчих

обіцянок: 21,74% опитаних молодих людей зізналися у своїй недовірі до

політиків.

Сучасна молодь, особливо дівчата, орієнтується, в першу чергу, на

самореалізацію в сферах сім’ї, спілкування, навчання, і лише потім у

громадсько-політичній сфері. Мотиви, що побуджують політичну поведінку

людини, можуть поєднуватися між собою і діяти одночасно (в залежності від вимог ситуації). Зокрема, мотиви гуманізму і позитивної соціальної

перспективи [7], пов’язані з надією на покращення життя у державі, яка несе ознаки міфу, наявні у 35, 78% тих, хто мав намір приймати участь у виборах, і більш властиві дівчатам, ніж юнакам (відповідно 34,54% дівчат і 25,80% юнаків). Мотиви громадянської самореалізації властиві 23,85% молодих людей, які керувалися своїми переконаннями у виборі того, за який політичний напрям віддати голос, і більш виражені у юнаків (32,26%), ніж у дівчат (18,60%).

Ідеологічні мотиви присутні у 14,68% юнаків і дівчат в рівній мірі, мотиви

позитивної соціальної перспективи (та сподівання на реалізацію передвиборчої

програми) – у 12,8% молодих людей-потенційних виборців. Мотиви

солідарності, які проявляються в симпатії до лідерів партії, представлені у

12,8% молодих людей.

Разом з тим, що частина молоді, яка сподівається на покращення життя у

державі, досить велика, проте лише деякі особи мають бажання приймати

активну участь у реальних справах (зокрема, у виборчій кампанії) (20,31% тих,

хто приймає участь у виборах, з них – 73,08% дівчата, 26,93% - юнаки). 38,46%

з них, тобто 7,81% від тих, хто буде приймати участь у голосуванні, готові докласти власних зусиль до благоденства громадянського суспільства і держави, та бажають щось зробити для власної країни. Тут знаходить втілення міф про очікування «героя» або кінцевого рятівника. На жаль, поряд з цим спрацьов міфологема «гроші вирішують усе», оскільки готовність молодих людей до активної участі у виборчій кампанії побуджується в значній мірі мотивацією матеріальної зацікавленості (53,81%) [9] .

За даними наших досліджень видно, що політичні міфи та міфологізація

політичної свідомості спрацьовують у сферах, які є недостатньо усвідомленими або страждають через брак інформації, проте впливають на вибір політичної
поведінки. Там, де є вироблена власна думка, ідейні принципи, прагнення

громадянської самореалізації та позитивної соціальної перспективи (область просоціальних мотивів політичної участі), міфи у політичній свідомості поступаються місцем громадянським цінностям, свідомому плануванню та моделюванню активної соціальної поведінки.

В цілому, незважаючи на достатньо високу залученість молоді у

соціально-політичний простір, ми відзначили тенденцію до того, що молоді

люди сподіваються на зміни у державі, але в більшості не мають наміру

активно приймати участь у політичному житті та соціальних інститутах,

очікуючи, що позитивні соціальні зміни відбудуться без їхньої участі, що

свідчить про міфологему «героя, який прийде і все владнає». Міфи надають

особливої значимості людському існуванню через переживання особистої

ситуації на фоні міфологізованого соціального та суспільного контексту.

Висновки і перспективи подальших досліджень. За відсутності докладної

вичерпної інформації про причини та наслідки політичних подій такі

«пустоти» заповнюють міфи як форми свідомості, які створюють символічний

простір життя і продукують картину світу. Такі міфічні пояснення світу є

емоційно насиченими та мають енергетизуючу спонукальну силу і можуть

надавати молодим людям привабливі зразки поведінки. Разом з тим міфи і

архетипи з їх стрункою системою цінностей і смислів впливають на молодь,

оскільки відповідають соціальному запиту пояснення та осмислення дійсності і

надання смислу подіям сучасності. Серед позитивних ознак міфів те, що нова сучасна українська міфологія має інтегрувати різні прошарки молоді та виступити інструментом поєднання суспільства.

В політиці міф надає можливість здійснювати вплив на свідомість і

політичні дії, тому досить часто міфи створюються правлячою елітою задля

впливу на широкі маси. Міфи діючі сприймаються як беззаперечна реальність, доведена і мотивована, і надають простір для маніпуляцій. Тому вважаємо значущим напрямок дослідження несвідомих асоціацій, символів, архетипних тем, міфологем та сучасних міфів в сучасної молоді з наступним розглядом і обговоренням на предмет того, чи не заміщують вони реальність, створюючи своєрідні «сліпі плями» у свідомості. Реконструкція і аналіз соціальних міфологем протидіятиме маніпулятивним політичним і медіа- технологіям [5].

Важливим і актуальним напрямом також буде узагальнення вже існуючих

гармонізуючих і консолідуючих часткових міфів.

Список використаних джерел та література.

1. Аверинцев С.С. Архетипы/ С.С. Аверинцев // Мифы народов мира:

Энциклопедия. М., 1980. - Т. 1. - С.110-111.

2. Барт Р. Мифологии / Р. Барт //Пер. с фр., вступ. ст. и коммент. Зенкина С.Н. –

М.: Изд-во им. Сабашниковых, 2000. – 314 с.

3. Донченко О.І. Архетипи соціального життя і політика / О.І. Донченко, Ю.В.

Романенко. - К: Либідь, 2001. - 334 с.

4. Жовтянська В.В. Смислові трансформації в сучасному міфі/ В. В. Жовтянська//

Наукові студії із соціальної та політичної психології: збірник статей. Вип. 27 (30). - К.:

Міленіум, 2005. - С . 243 – 256.

5. Карпенко З.С. Психолого-історична реконструкція соціальних міфологем як

метод протидії маніпулятивним медіатехнологіям / Карпенко З.С.// Проблеми політичної

психології. К.: Міленіум, 2015. – С. 361 – 368.

6. Коробанова О.Л. Цінності та смисложиттєві орієнтації сучасної молоді / О.Л.

Коробанова // Психологічні перспективи. Спец. випуск «Психологічні виміри українського

соціокультурного простору». К.: Міленіум, 2011. – С. 107 – 115.

7. Коробанова О.Л. Мотивація політичного вибору молоді. // Якість життя:

проблеми, пріоритети і перспективи. Матеріали Загальноукраїнської науково-практичної

конференції (11 грудня 2012 р., Донецьк / Донецький інститут ринку та соціальної політики.

- Донецьк, «Вебер» (Донецька філія), 2012. – с. 84 – 86.

8. Коробанова О.Л. Формування мотивації політичної участі засобами арт-

терапії. / Простір арт-терапії: вершини усвідомлення. Матеріали ІХ Міжнародної

міждисциплінарної науково-практичної конференції. – К.: Міленіум, 2012. – С. 29 – 38.

9. Коробанова О.Л. Просоціальні мотиви політичної участі молоді та їхня

динаміка в процесі формування/ О.Л. Коробанова //Проблеми політичної психології та її

роль у становленні громадянина Української держави. К.: Міленіум, 2013. – С. 182-193.

10. Лосев А.Ф. Самое само: Сочинения/ А.Ф. Лосев– М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-

Пресс, 1999. – 1024 с.

11. Почепцов Г.Г. Имиджелогия: теория и практика/ Г.Г. Почепцов. ─ К., 1998.

12. Ставицкий А.В. Современный миф как социокультурній феномен/ А.В.

Ставицкий - [Інтернет-ресурс] Режим доступу: rusprostranstvo.com/article/view/59

13. Ставицкий А.В. Миф традиционный и современный /А.В Ставицкий А.В.//

rusprostranstvo.com/article/view/97

14. Шайгородський Ю. Ж. Політика: взаємодія реальності і міфу/

Ю. Ж. Шайгородський / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса

НАН України. — К. : Знання України, 2009. — 400 с.

15. Шайгородський Ю.Ж. Політичний міф як феномен національної свідомості/ Ю.

Ж. Шайгородський // Політичний менеджмент. ─ №6 (45). ─ К., 2010. ─ С.101─108.

16. Элиаде М. Мифы; Сновидения; Мистерии [Пер. с англ.]/ М.Элиаде// - М.:

REFL-book, 1996. – 136 с.

17. Юнг К.Г. О современных мифах : Сб. трудов/ К.Г. Юнг //Пер. с нем., предисл.

и примеч. Акопяна Л.О.; Под ред. Оганесяна М.О., Лахуты Д.Г.- М.: Практика, 1994. – 251 с.

18. Яремчук О.В. Національний міф: ідеологічність, інтенціональність,

суб’єктність / О.В. Яремчук // Психологічні перспективи. Спец. випуск «Психологічні виміри

українського соціокультурного простору». К.: Міленіум, 2011. – С. 182 – 196.