Омельченко М.С.
кандидат педагогічних наук, доцент кафедри корекційної педагогіки
Донбаський державний педагогічний університет, м. Слов’янськ, Україна


Проблема свідомості є однією з найбільш актуальних у світовій філософії та психології. Сутність, механізми, структура, визначення субстанції, трактування та інші аспекти цього питання викликали протиріччя у представників різних шкіл психології протягом кількох століть.
Розуміння свідомості дозволить людині краще пізнати свій внутрішній світ, зрозуміти витоки людських думок, дій, механізми поведінки, що дасть змогу спрогнозувати певні події, організувати та стратегічно правильно спрямувати діяльність не лише власну, але й групову.
У ХІХ- на початку ХХ століття з’являється інтроспективна школа психології, засновником якої став В. Вундт (1832-1920). Спираючись на дуалістичні погляди Р. Декарта та Дж. Локка, В. Вундт зробив висновок, що єдиним засобом вивчити свідомість, яка, на його погляд, являла собою замкнений у людині внутрішній досвід, є самоспостереження (внутрішнє споглядання, інтроспекція). Вчений відкрив першу лабораторію та розпочав експериментальне дослідження змісту та стану свідомості.
Погляди В. Вундта на сутність та механізми свідомості у багатьом розділяли, розвивали та місцями видозмінювали вчені Е.Б. Титченер, Ф. Брентано, К. Штумпф, Т. Липпс, О. Кюльпе та ін. Проте, не зважаючи на певні відмінності, всіх цих вчених поєднувало загальне – використання методу інтроспекції як визначального у дослідженнях психіки та свідомості. Саме суб’єктивність та ідеалізм лишили у ХХ столітті ідеї інтроспективної психології наукового впливу.
Зовсім інші погляди на свідомість мали представники асоціативної психології, що зародилася та процвітала у ХVІІІ столітті (Д. Гартлі, Д. Берклі, Д. Юм, Т. Браун, Г. Спенсер, вважаючи, що свідомість являє собою відчуття, уявлення, почуття, поєднані за принципом асоціацій.
З появою на початку ХХ століття біхевіоризму (Дж. Б. Уотсон), предмет психології перемістився із свідомості на поведінку людини. Теорія біхевіоризму фактично не торкалася такої проблеми як свідомість. Поняття, образи, мислення, почуття вважалися лише м’язовими та секреторними реакціями. Представники біхевіоризму Дж. Б. Уотсон, К. С. Лешлі та ін. вважали, якщо свідомість неможна об’єктивно спостерігати, то вона взагалі не існує. Поняття «свідомість» ототожнювалося ними з застарілим релігійним поняттям «душа».
Представників когнітивної психології (Дж. Брунер, К. С. Лешлі, Д. Бом та ін.) перш за все цікавили ті засоби та форми, у яких свідомість людини організовувала свій досвід. Тобто свідомість у цій ролі приймала форму та пов’язувала між собою психічні процеси.
Наприкінці ХІХ століття оформився ще один напрямок у психології – психоаналітичний. В основі психоаналізу полягли ідеї австрійського невролога Зигмунда Фрейда. Вчений був впевнений, що вся людська діяльність визначається здебільшого несвідомими потягами. Свідомості у психоаналізі відводилася зовсім незначна роль віддаленого результату несвідомого. На думку представників психоаналізу З. Фрейда, А. Адлера, К. Г. Юнга та ін. вона асоціювалася із розумним та охоплювала лише ті відчуття і думки, що займають людину у конкретний момент. Свідомість при цьому могла приєднуватися до інших якостей психіки, а могла зовсім бути відсутньою.
Початок ХХ століття також ознаменований появою такого напрямку у психологічній науці як гештальтпсихологія (М. Вертгеймер, В. Келер, М. Каффка та ін). Розуміння свідомості у даній психологічній школі відбувалося за принципом цілісності. На думку вчених, свідомість, як одне ціле, будувалася з окремих образів (гештальтів), нерозривно пов’язаних між собою. Вважалося, що зміни в одному образі обов’язково призведуть до змін в інших.
Представники гуманістичної та екзистенціальної шкіл психології давали досить різні трактування поняттю «свідомість», однак загальною була характеристика свідомості як вроджених властивостей буття людини. «Нема буття людини без буття свідомості». Таким чином, свідомість стає поняттям об’єктивним.
Ще одним з популярних напрямків психології кінця ХІХ століття стала функціональна психологія (У. Джемс, Д. Дьюі, Спенсер та ін.), яка зародилася у США. Психологія розглядалася представниками даного напрямку як наука про функції свідомості. У. Джеймс приділяв дуже багато уваги проблемі свідомості, вважаючи її життєво важливою функцією людини, що живе у складному середовищі (тобто свідомість необхідна для адаптації людини).
Цікавий підхід до вирішення проблеми свідомості мав сучасний напрямок психології – феноменологічний психоаналіз, що виник у Європі у другій половині ХХ століття (Е. Гуссерль). Ідеї стосовно свідомості у феноменологічній психології пов’язані з феноменологічною концепцією свідомості у філософії.
Окрім основних вищерозглянутих концепцій свідомості у психології існує ще багато різних думок, стосовно рішення даної проблеми в інших психологічних школах (проективна психологія, психологія народів, топологічна психологія та ін.), хоча жодна з них не дає точного та об’єктивного розуміння того, що таке насправді свідомість, якої вона консистенції, яке її місце у життєдіяльності людини тощо.
Представлений матеріал не є закінченим дослідженням, проте може бути теоретичною основою для подальшого вивчення історичного аспекту цього питання, проведення паралелей з трактуванням свідомості в інших науках, встановлення зв’язків з різними сферами суспільного життя, використання з практичною метою.