Пивоварчик І.М. (м.Одеса) ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ОДЕСЬКОЇ НАУКОВОЇ ШКОЛИ ІСТОРИЧНОЇПСИХОЛОГІЇ І.Г.БІЛЯВСЬКОГО

4 года 4 мес. назад #58 от Виктория Фокина
УДК: 159.9 (091)
Пивоварчик І.М. (м.Одеса)
Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.
ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ОДЕСЬКОЇ НАУКОВОЇ ШКОЛИ ІСТОРИЧНОЇПСИХОЛОГІЇ І.Г.БІЛЯВСЬКОГО
Незалежність України поставила багато питань пов’язаних з переосмисленням її історичної спадщини в тому числі і наукової з урахуванням регіональних здобутків. В цьому аспекті особливої уваги набувають дослідження з осмислення та висвітлення розвитку психологічних наукових шкіл, які започатковувалися на Одещині.
Незважаючи на те, що у психології є чимало робіт, у яких розглядаються різні аспекти вказаної проблеми фактично відсутні спеціальні дослідження, в яких вивчалися б питання щодо становлення психологічних наукових шкіл саме на Одещині.
Виходячи з наведеного метою дослідження було:представленнянаукової психологічної школи І.Г.Білявського, що історично склалася в Одеському регіоні, а також розкриття її ознак та характеристик.
При цьому ми ставили наступні завдання:
1.Уточнити теоретико-методологічний зміст феномену психологічних наукових шкіл;
2.Створити метод історико-критичного аналізу рівня сформованості і розвитку психологічних наукових шкіл;
3.Висвітлити історію становлення Одеської наукової школиісторичної психології І.Г.Білявського.
Проведений аналіз сучасної історико-психологічної 4 ,7та ін., а також наукознавчої 2, 5, 6та ін. літературу з проблем організації науки та наукової діяльності надав можливість сформулювати розуміння та визначити зміст наукової школи як історичного об’єднання фахівців-однодумців, згуртованих навколо засновника та організатора визнаної наукової проблеми, що має прогресивний або інноваційний характер.
Як засвідчили результати досліджень наукова школа повинна характеризуватися: наявністю інтелектуальної харизми у лідера-засновника;розробкою актуальної соціально-визнаної наукової ідеї;консолідацією вчених, які мають значну мотивацію і пов'язані спільністю наукового пошуку, спадкоємністю принципів, підходів, традицій;зрівнювання актуальності у вирішенні завдань проведення науково-дослідної роботи і підготовки наукових кадрів.
При пізнанні історико-процесуального характеру розвитку наукової школи 5,6та ін., нами умовно було виділено три форми – „класична”, „дисциплінарна”, „проблемна”, в основу яких покладені відповідні принципи організації науки.
У своїй роботі ми виходили з припущення про те, що створивши певний алгоритм дослідження наукових шкіл, ми зможемо оптимізувати процес їх системно-історичного пізнання. У зв’язку з цим в результаті дослідницького пошуку був розроблений „метод історико-критичного аналізу рівня сформованості та розвитку наукових психологічних шкіл”, в основу якого покладена трьохаспектна система наукової діяльності 6, концепція історичного розвитку наукових шкіл 5, етапність існування наукових об’єднань 6; 40-56, а також формально-змістовний аналіз їх ознак (див табл.1).
Використання цього методу дозволило: розкрити як ознаки формування конкретних наукових шкіл у психології на кожному етапі існування (започаткування, становлення, зрілого життя) так і визначати рівень їх сформованості.
Різні дослідження [4]та ін. засвідчують, що інтенсивний розвиток наукових шкіл в психології фактично розпочався приблизно з кінця 60-х рр. - початку 70-х рр. ХХ ст.
Випускаючи факти, що не відносяться до професійної діяльності вчених-засновників наукових шкіл на півдні України в цей період, ми зупинимося лише на тих моментах науково-дослідної роботи, які безпосередньої пов'язані з психологією.
Таблиця 1
Алгоритм історико-критичного аналізу рівня сформованості
та розвитку психологічних наукових шкіл


Змістовні ознаки Формальні ознаки
Наукове товариство Соціальне та професійне положення в науковій ієрархії Наукові результати Форми презентації та апробації
Наявність актуальної наукової ідеї
Реалізатори програми. Неформальні колективи,
проблемні або творчі групи. Учений ступінь, звання та посада. Статті, тези. Публікації.
Первинне формування науково-дослідної програми
Розробка гіпотези концепцій, теорій, законів, механізмів, підходів тощо
Учні.
Кафедри, секції, лабораторії. Членство в редколегіях.
Членство в закордонних та національних академіях, наукових товариствах, радах. Інноваційні підручники. Науково-методичні посібники.
Дисертації.
Монографії. Авторські свідоцтва, патенти, винаходи, упровадження. Участь у конференціях,
з’їздах, конгресах різного масштабу.
Обмін досвідом, лекторська та просвітницька діяльність тощо.
Уточнення, деталізація основних положень науково-дослідної програми
Результати наукової діяльності виступають методологічною основою інших досліджень Реципієнти.
Товариства, об’єднання, центри, дослідницькі організації, НДІ. Міжнародні та національні премії, нагороди.
Вміщення інформації про вченого та його досягнення в журналах, що мають визнаний„науковий рейтинг”, різногороду словниках, енциклопедіях,престижних виданнях. Періодичні та тематичні видання.
Організація та проведення
конференцій, з’їздів,
конгресів, семінарівта ін.
Участь в національних та міжнароднихпрограмах, проектах тощо.

Структурне розчленування предметної галузі на декілька нових напрямів Структурне розчленування предметної галузі на декілька проблемних течій
Розроблений напрям включений до офіційних класифікаційних схем науки

Виходячи з попереднього узагальнення виконаних досліджень, можна визначити наступну хронологічну послідовність зародження наукових шкіл в південноукраїнському регіоні (Одесі): наукова школа психології програмованого навчання В.О.Котова-Хроменка, психології праці Г.З.Бєдного, емоційної регуляції діяльності О.Я.Чебикіна, індивідуальних відмінностей за емоційністю О.П.Саннікової, історичної психологіїІ.Г.Бєлявського, психології часу Б.Й.Цуканова, психології візуального мислення С.М.Симоненко, спеціальної психології Т.П.Вісковатової та ін.
З огляду на все вищенаведене та проведені поглиблені дослідження необхідно зазначити, що на сьогодні в українській психології значення наукової школи історичної психології Іллі Григоровича Бєлявськогоневиправдано замовчується.
Як показують дослідження [3] та ін.ще до переїзду в Одесу в 1985р. Ілля Григорович активно розробляв новий науковий напрям - історичну психологію, предметом якої виступає соціально-історична свідомість і несвідоме, як та реальність, яка пов’язує людину з суспільством та історією в цілому [7та ін.].
В рамках означеного напряму розробляються методологічні засади історичної психології, досліджуються окремі визначні періоди цієї історії, зокрема через ідею героїчного з урахуванням вчинкового напряму в тлумаченні відповідних подій. Галузь, яка тривалий час не розвивалася в Україні зовсім, набуває дедалі більшої актуальності та має стати тією психологічною засадою, на якій органічно розміститься надзвичайно широка проблематика культурно-гуманістичної історії українського народу [3].
Одеська наукова школа Іллі Григоровича Бєлявського складається з його учнів і послідовників. Під керівництвом ученого захищено більше десяти кандидатських дисертацій, в яких вивчаються питання впливу когнітивного стилю особистості на процес спілкування (А.А.Студінікін); проблеми впливу на сімейні відносини рівня вимогливості подружжя (О.С.Язвинська); категорія переживання у психології (І.І.Геллер); дипсихосемантика ефективності засобів комунікативного впливу (М.М.Тепляков); проблеми життєдіяльності особистості в культурно-історичному просторі (Н.В.Артюхіна); вплив етногених депресій на соціально-психологічну адаптацію німців-переселенців (В.І.Кайзер); міфологічні компоненти ментальності особистості (О.В.Яремчук); психологічні детермінанти активності особистості колишніх в’язнів фашистських концтаборів – громадян України (С.Л.Чачко); психологічний аналіз мисленнєвих процесів комп’ютерних користувачів (М.К.Кременчуцька); індивідуальні особливості особистості менеджерів середньої ланки в кризових ситуаціях (Н.В.Родина) та інших вчених, які своїми дослідженнями збагачують науковий доробок доктора психологічних наук, професора І.Г.Бєлявського.
Сучасний розвиток Одеської школи історичної психології пов'язаний з прагненням до повнішого освоєння і використання ідеографічних підходів та методів. Сучасний стан історичної психології як науки може бути констатований цілою низкою напрямів, які межують з історією, філософією, соціологією, політологією, культурологією, філологією та іншими галузями знань[7та ін.].Сьогодні можна говорити про нову парадигму, яка розвивається, в науковому полі історичної психології та включає наступні дослідницькі напрями:
• Методологія та методи історичної психології.
• Проблема людини як суб'єкта психічного життя: історія питання та сучасність.
• Індивідуальний та колективний суб'єкт історичного пізнання, досвіду, вчинку.
• Колективний світогляд спільноти як проблема історичної психології.
• Історична психологія: архетипи, міфи, ментальність, картина світу особистості і спільноти в житті та мистецтві.
• Фундаментальні і прикладні психо-історичні дослідження в загальній, соціальній та етнічній психології.
• Історична психологія як тренд історії психології.
• Ціннісно-смислові координати самоздійснення особистості в культурно-історичному просторі.
• Конструювальний ресурс історичної психології в створенні політичної нації в умовах мультикультуралізму.
• Психологія повсякденності і свята в традиційному і сучасному суспільстві.
• Психо-історична реконструкція ментальності особистостіта спільноти.
• Психологія віри та релігійності в контексті історичної психології[7та ін.].
Всі ці тематичні напрями беруть свої витоки у дисертаційному дослідженні («Теоретико-методологічні основи психолого-історичних досліджень») та подальших працях І.Г. Білявського та його учнів. Таким чином, наслідуючи традиції вченого сучасні представники його школи привносять в парадигму історичної психології епістеми структуралізму, постмодернізму, збагачуючи таким чином її дослідницький інструментарій засобами вивчення контекстуальності, фрагментарності та мозаїчності буття. Отже сучасна історична психологія Одеської наукової школи І.Г.Бєлявського декларує не тільки знання про минуле та сьогодення, а й передбачає майбутнє.
В 1998 року вчений був обраний академіком Міжнародної академії психологічних наук (Санкт-Петербурзький відділ).
Результати наукових досліджень І.Г.Бєлявського відображені більше ніж у 150 друкованих працях, семи монографіях, серед яких „Проблемы исторической психологии” (співавт. В.А.Шкуратов) (1982), „Развитие психолого-исторических представлений” (1988), „Историческая психология” (1991), „Иповедь пасынка века” (1997), „Одесские, отнюдь не Тэвистокские лекции” (2000), „Мистические учения в новейшей истории психологической науки” (2002), „Контраверсивная психология” (2003), „Лекции по исторической психологии” (2004) та ін.
Завдяки зусиллям Іллі Григоровича в Одесі було організовано і проведено читання, присвячені 100-річчю від дня народження С.Л.Рубінштейна. Він також брав активну участь у роботі багатьох психологічних з’їздів і конференцій, де успішно презентував результати власних досліджень.
За ініціативою та при активній участі І.Г.Бєлявського в Одеському державному університеті (нині Одеському національному університеті ім.І.І.Мечнікова) на механіко-математичному факультеті в 1992 році було відкрито психологічне відділення. Розвиваючи сучасні напрями психології, вченому вдалося поєднати викладання психології з викладанням комп’ютерних технологій. Вперше в Україні в 2000 році було започатковано спеціалізацію для студентів-математиків „комп’ютерне моделювання та обробка зображень і графічної інформації”.Продовж тривалих років він читав основні курси із психології студентам різних спеціалізацій, а коли відкрилася спеціальність Психологія — психологам. Він також розробив і викладав спецкурси: історична психологія, історико-культурні детермінанти психічної діяльності, психологія само¬свідомості, психологія особистості та ін. В даний момент, в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова активно підтримується традиція викладання історичної психології, також введені спецкурси з етнічної психології, психології релігії, акмеології та ін., що розвивають проблематику школи історичної психології[7 та ін.].
Приймаючи до уваги всі вищенаведені факти, ми можемо говорити пронаявність всіх необхідних змістовних та формальних ознак, що свідчать про етап активного становлення Одеської наукової школи історичної психології І.Г.Бєлявського.
Таким чином, всі наведені результати дають підстави зробити наступні висновки:
1. Показано, що в сучасній психологічній науці проблема наукових шкіл займає одне із провідних місць в історії, теорії та практиці. Водночас методологічні засади, які б характеризували наявність і специфіку наукових психологічних шкіл, недостатньо визначені.
2. Уточнено розуміння наукової психологічної школу як історичного об’єднання фахівців-однодумців, згуртованих навколо засновника та організатора визнаної наукової проблеми, що має прогресивний або інноваційний характер.
3. Запропоновано метод історико-критичного аналізу рівня сформованості та розвитку наукових шкіл у психології, який передбачає, по-перше, врахування конкретного історичного періоду, у якому відбувалося її зародження і формування, по-друге, притаманну їй форму трансформації, по-третє, рівень сформованості, тобто етап розвитку, який визначається за допомогою формальних та змістовних ознак.
4. Показано,що на сучасному етапірозвиток Одеської наукової школи історичної психології триває, що підтверджується як змістовними (результати наукової діяльності виступають методологічною основою інших досліджень), так і формальними ознаками (наявність учнів та послідовників, значущі наукові результати та різні форми їх презентації й апробації); а за рівнем сформованості наукова школа І.Г.Бєлявського досягла етапу зрілого життя.
Література:
1. Белявский И.Г. Историческая психология / Илья Григорьевич Белявский. – Одесса: Одесский государственный ун-т, 1991. – 250с.
2. Новые научные направления и общество: Сб. Науч.трудов./Под ред. Т.И.Заславская, О.И. Иванов, В.Ж. Келле, С.А. Кугель, И.А. Майзель. – М.-Л.: АН СССР Ин-т истории естествозн. и техники, 1983. – 236 с.
3. Белявський ІлляГригорович.Професори Одеського (Новоросiйського) унiверситету : Бiографiчний словник / Коллект. автор; вiдп. ред.: Сминтина, Валентин Андрiйович; заст. вiдп. ред.: Подрезова, Марина Олексiївна; авт. вступ. ст.: Хмарський, Вадим Михайлович; упоряд. та бiблiогр. ред.: Пружина, Валентина Павлiвна; упоряд. та бiблiогр. ред.: Самодурова, Вiра Володимирiвна, кол.авт. ОНУ iм. I.I. Мечникова, Наукова б-ка; Том 2. - О.: Астро-Принт, 2005.
4. Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології ХХ століття: Навч. посібник / Вст.ст. В.О. Шатенка, Т.М. Титаренко. – К.: Либідь, 1998. – 992 с.
5. ХайтунС.Д.Проблемы количественного анализа науки.–М.:Наука,1989.– 280с.
6. Школы в науке / Под ред. С.Р. Микулинского, М.Г. Ярошевского, Г.Кребса, Г. Штейна. - М.: Наука, 1977. – 524 с.
7. Яремчук О.В. Психологія етнокультурної міфотворчості особистості: монографія / О.В.Яремчук. – Одеса:Фенікс, 2013. – 432с.


Резюме
В статье определены теоретические и методологические подходы к исследованию феномена психологических научных школ. Раскрыто содержание феномена научных школ и исторические формы их трансформации. Предложен метод историко-критического анализа уровня сформированности научных школ в психологии. Рассмотрено становление Одесской научной школы исторической психологииИ.Г.Белявского, которая в своем развитии достиглаэтапа зрелой жизни.
Resume
Theoretical and methodological approaches to researching the phenomenon of psychological scientific schools are dealt with in article.Understanding of contents of scientific schools phenomenon and historical forms of transformation has been presented. The method for historical and critical analysis of scientific schools formation level in psychology was suggested.Making of Odessascientificschool of historical psychology (I.Belyavskiy), which reached mature stage of life formation, is considered.

Пожалуйста Войти , чтобы присоединиться к беседе.

Время создания страницы: 0.202 секунд