УДК 159.921

О.В. Яремчук - Доктор психологічних наук, професор кафедри соціальної роботи
ІІПО, ОНУ імені І.І. Мечникова

СПІЛЬНИЙ УЧИНОК ЕТНОКУЛЬТУРНОЇ МІФОТВОРЧОСТІ УКРАIНЦIВ У ПРИРОДНОМУ ФОРМУВАЛЬНОМУ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОМУ ЕКСПЕРИМЕНТІ. ЧАСТИНА 2.


Формування здатності учасників експериментальної групи до етнокультурної міфотворчості у спільному вчинку спиралося на змістове тлумачення вчинкових етапів В.А. Роменцем [17] та теоретичну модель спільного вчинку В.О. Татенка [20]. На думку В. А. Роменця, ситуація становить дуже рухоме утворення, що складається з постійно змінних сил дії; серед основних її соціально-психологічних характеристик він називає динамізм середовища і людських пристрастей та їх конфліктність, тому ситуація виступає як основа дії, яку ще треба вміти і мати сили перетворити [17]. Відтак, на етапі ситуації значущим фактором організації та здійснення формувального впливу стало самовиявлення і взаємовиявлення учасниками взаємодії власних проблем самореалізації в українській культурі, а також потреб, цінністей, особистісних смислів, досвіду вчинкування та здатності взяти на себе відповідальність за події в житті країни. Завдяки такій формі взаємного орієнтування в ситуації спільного вчинку вирішувалася низка завдань: 1) формування у студентів у просторі дискурсивних практик навичок спільно виявляти і розв’язувати конфліктні ситуації життя етнонаціональної спільноти та перетворювати їх за допомогою міфотворчості; 2) розвиток групової динаміки учасників взаємовпливу; 3) спільне визначення та взаємоузгодженення у просторі дискурсивних практик засобів вирішення обставинного моменту ситуації (як інтелектуальної, так і моральної його сторін)
Отже, на першому етапі експерименту організовувалися ситуація та мотивація спільного вчинку. Відбувалося самовизначення учасників експериментальної групи в ситуації необхідності актуалізації етнокультурної міфотворчості особистості та спільноти для створення позитивного міфологічного образу майбутнього, що уможливить гармонійну самореалізацію молоді в українській культурі; а також були сформовані навички взаємного орієнтування в ситуації та усвідомлена потреба більшості учасників експериментальної групи у спільній моральній творчості на основі етнокультурної традиції.
На етапі мотивації спільного вчинку етнокультурної міфотворчості, вироблені вчинкові смисложиттєві самонастановлення були актуалізовані, сформульовані і доведені до усвідомлюваного рівня як відповідні мотиви. Мотиваційний етап послідовно розгортався в ході першого етапу формувального експерименту. Основним способом суб’єктно-вчинкового впливу на учасників експериментальної групи у даному випадку стало взаємопереконування бути суб’єктом етнокультурної міфотворчості, який готовий до спільного опрацювання несвідомих міфологічних змістів образу майбутнього України шляхом співвіднесення індивідуального досвіду всіх учасників з суб’єктивним досвідом етноса. Тим самим були створені соціально-психологічні основи для подальшої продуктивної експериментальної роботи, зокрема, досягнута відповідність цілей експериментатора та учасників.
Взаємопереконування як спосіб взаємовпливу ставило у рівні умови студентів і експериментатора, дозволяло залучити до процесу формування мотивації спільного вчинку етнокультурної міфотворчості весь їх особистісний ресурс. У виборі подальшої стратегії ми спиралися на положення В.А. Роменця стосовно того, що у вчинковій мотивації поряд з емоційним моментом завжди присутні ідеї, образи, думки, тобто момент когнітивний, пізнавальний [17]. Тому творчі завдання, що пропонувалися студентам мали пізнавальне навантаження і вимагали від учасників експерименту значних зусиль щодо осмислення української історії та культури, історії державотворення українців, відповідальності людини як патріота своєї країни. Ці творчі завдання були спрямовані на розвиток внутрішньої мотиваційної цілісності особистості кожного учасника експерименту і в цьому сенсі на розвиток його суб’єктності, вчинкової активності як потенційного автора індивідуального міфу.
Логіка та форми проведення занять на першому етапі формувального експерименту мали на меті розгортання процесу взаємного переконування студентів в необхідності обрання, як провідних, мотивів морально-творчої взаємодії з етнокультурною традицією. Отже, в ході першого етапу експерименту, учасники експериментальної групи продемонстрували високий рівень взаємної довіри і очікування взаємопідтримки, а також внутрішню готовність до визначення значущої для всіх і кожного мети та її реалізації у спільному вчинку. Важливим фактором актуалізації індивідуальної та групової вчинкової мотивації стало проведення експериментатором спільно з учасниками експериментальної групи обговорення створених ними наративів (як результату виконання пропонованих творчих завдань). Це обговорення передбачало переконувальний вплив тому, що ґрунтувалося, з одного боку, на віднайденні студентами аргументів, які підтверджували б істинність і значущість їх позиції щодо етнокультурних здобутків України, з іншого боку – на самостійному, свідомому, критичному ставленні до того, що їм пропонували прийняти інші учасники обговорення.
Етап мотивації до спільного вчинку допоміг учасникам експерименту розвинути здатність самостійно відтворювати логіку аргументування, а також проявити внутрішню готовність та спроможність обстоювати і активно поширювати серед інших віднайдені емоційно значущі аргументи, які наділялися метафоричним змістом [19].
В умовах актуалізації у студентів учинкової мотивації відкритість експериментатора до різних точок зору, його здатність стати на позицію співучасника діалогу – при цьому залишаючись наставником – стимулювали суб’єктно-вчинкову активність студентів. Рівноправна участь експериментатора в обговоренні наративів «Я в українському минулому, сьогоденні і майбутньому» була особливо значущою.
Таким чином, було підготовлено соціально-психологічні мотиваційні передумови переходу до другого етапу експерименту, що передбачав формування образу майбутнього України в ході спільновчинкової дії етнокультурної міфотворчості і відбувався на основі екологічної фасилітації усвідомлення цінностей та смислів консолідуючого національного міфу.
Отже, ІІ етап формувального експерименту полягав у спільновчинковій дії етнокультурної міфотворчості. Процес формування образу майбутнього України шляхом етнокультурної міфотворчості мав спільновчинкову основу, яка розгорталася в груповій роботі з несвідомим, присвяченій синтезуванню цінностей та смислів консолідуючого національного міфу. В цій конкретній спільно учинковій дії, порівнюючи себе з іншими, допомагаючи одне одному, учасники експерименту з’ясовували рівень власних духовно-перетворювальних інтенцій та потенцій відносно культурно-історичної традиції України, освоювали роль автора індивідуального міфу щодо майбутнього України.
Основним методичним засобом на цьому етапі було опрацювання групового несвідомого за допомогою елементів психодрами, міфодрами, символдрами та елементів методу розстановок (за Б. Хелінгером). Це опрацювання спільно рефлексувалося у дискурсивних практиках, в ході яких було синтезовано міфологічний наратив «Книга буття України».
Зважаючи на те, що за вчинковою методологією, іманентною ознакою будь-якої вчинкової ситуації є конфлікт (з собою, з оточуючими людьми, самими обставинами), ми звернули увагу на конфлікт між існувавшими в учасників експерименту уявленнями про етнічну реальність та новим баченням власного «Я» як суб’єкта української культури, що може перетворювати цю реальність у спільному вчинку етнокультурної міфотворчості. В ході спільновчинкової дії спостерігалося спільне розв’язання цього конфлікту та подолання усталених стереотипів щодо образів минулого та майбутнього України, осягнення нових цінностей та смислів етнокультурної міфотворчості. Це дало підстави для конструювання ситуації подальшого спільного вчинку по створенню консолідуючого національного міфу, що відбувалося на третьому етапі експерименту у післядії спільного вчинку етнокультурної міфотворчості.
В організації третього етапу формувального експерименту ми виходили з того, що для післядії (рефлексії), як зауважує В. А. Роменець, «характерний інтенсивний анамнез, підсумовування здійсненого, закручення нової вчинкової спіралі на цьому грунті», оскільки «психологічно постає відтворення здійсненого вчинку в його новій моделі, яку треба здійснити реально» [6, с.599]. Тож, основне завдання післядійового етапу формувального впливу полягало в тому, щоб обрати такі психологічні форми взаємовпливу, які б сприяли встановленню учасниками зворотнього зв’язку, стимулювали рефлексивно-вольовий процес само-, взаємооцінювання та взаємообміну здобутками духовного плану.
Насамперед такою психологічною формою духовного взаємовпливу і в той же час післядійової самооцінки стала художньо-творча вчинкова рефлексія післявчинкових переживань, здійснена учасниками експериментальної групи у вигляді моделювання ситуацій рефлексивної самоорганізації щодо створення консолідуючого національного міфу. Це відбувалося у соціально-психологічному тренінгу «Практики національного міфотворення в мультикультурних регіонах».
Внутрішня потреба висловити викликані участю в експерименті моменти катарсису в учасників експерименту з’явилася ще на другому етапі формувального експерименту, але самодослідження і самопізнанняу студентів повною мірою розгорнулося на третьому етапі. Було спільно обрано метафоричну форму висловлення переживань, оскільки вона підсилювала напруження душевно-духовних сил і призводила до екзистенціального проектування.
На третьому етапі експерименту його учаники відчули нагальну потребу показати свої творчі напрацювання іншим і отримати зворотній зв’язок. Зазначене стало засобом непрямого впливу на інших учасників експериментальної групи. Малюнки студентів експериментальної групи виступили образними метафорами саморозвитку та самоздійснення в умовах спільного вчинку етнокультурної міфотворчості, в яких відображені викликані формувальним експериментом глибинні переживання щодо культурно-історичної традиції України.
На цьому етапі експерименту його учасники спільно обрали наративізацію як основну психологічну форму структурування та вербалізації спільного вчинкового досвіду та рефлексію його. Можливості соціального конструктивізму як методології фіксації принципово нефіксованих станів, феноменів були використані у дискурсивному аналізі створених студентами текстів.
Міфологічний наратив виконував на даному етапі формувального експерименту функцію актуалізації свободи суб’єктного самовизначення особистості і групи у їх вчинках. Образна наративізація, зокрема, проективні малюнки, зважаючи на те, що образ є поєднанням досвіду і мрії – того, що вже відбулось, і того, що принагідно має відбутися за умови активізації духовно-вольових зусиль особистості та спільноти, була моделюванням образу майбутнього України та участі молоді в житті етнонаціональної спільноти.
Висновки
В результаті формувального експерименту були емпірично обґрунтовані та верифіковані основні теоретичні положення соціально-психологічної концепції етнокультурної міфотворчості особистості. Етнокультурна міфотворчість – це синтетичне і багаторівневе явище, що відображує здатність людини розпізнавати архетипово-символічні змісти і, взаємодіючи з ними, розкривати свій культурно-історичний і соціально-психологічний потенціал. Етнокультурна міфотворчість виступає важливою формою пізнання, самоактуалізації, саморозвитку та самоздійснення особистості, особливо в умовах культурної глобалізації. У процесі спільного вчинку етнокультурної міфотворчості створюються ціннісно-смислові та предметно-дієві передумови консолідації етнонаціональної спільноти. Етнокультурна міфотворчість ґрунтується на індивідуальному авторському міфотворенні, яке узгоджує етнокультурну картину світу та індивідуальний образ світу суб'єкта і лежить в основі формування та розвитку національного міфу, оскільки відображає взаємозв'язок ментальності особистості як суб’єкта й етносу як колективного суб’єкта.
У процесі формування у студентської молоді здатності до етнокультурної міфотворчості у спільному вчинку визначено її ціннісно-смислові та предметно-дієві складові, а також механізми здійснення.
Інтегральним соціально-психологічним механізмом є спільний вчинок, який систематизує дію решти механізмів актуалізації етнокультурної міфотворчості, а саме: психо-історичної реконструкції, психорезонансу, катарсису, сповідальності, символотворчості та смислоутворення, екзистенціального проектування. Етапами спільного вчинку етнокультурної міфотворчості були наступні.
• Самовизначення в ситуації необхідності актуалізації етнокультурної міфотворчості особистості та спільноти для створення позитивного міфологічного образу майбутнього, що уможливить гармонійну самореалізацію молоді в українській культурі. Обговорення індивідуальних та групових проблем і суперечностей, що визначають специфіку ситуації спільного невдоволення існуючим рівнем взаємодії з етнокультурною традицією, формування та оформлення спільної думки щодо посилення ідентифікації з українською культурою, яке сприятиме гармонійній самореалізації молодої людини.
• Взаємопереконування в мотивації бути суб’єктом етнокультурної міфотворчості, який готовий до спільного опрацювання несвідомих міфологічних змістів образу майбутнього України шляхом співвіднесення індивідуального досвіду всіх учасників з суб’єктивним досвідом етноса. Актуалізація та узгодження мотивів індивідуальної та спільної діяльності, спільна участь учасників взаємодії у боротьбі мотивів, визначення та узгоджене прийняття мотиву, що переміг.
• Взаємозабов`язування у спільному визначенні мети – синтезування ціннісно-смислових та предметно-дієвих передумов створення консолідуючого національного міфу. Спільний вибір відповідних засобів, спільне прийняття рішення щодо досягнення мети та його виконання.
• Взаєморефлексія в післядії стосовно здатності виокремлювати цінності і смисли національної консолідації, що стоять за продуктами етнокультурної міфотворчості представників мультикультурних регіонів. Спільна рефлексивна оцінка вчиненого, настанова на конструювання нової ситуації та новий спільний учинок по створенню консолідуючого національного міфу.
У ході проведення формувального експерименту були отримані ідентифікаційні матриці видатних особистостей та ключових історичних подій, що є основою для ситуації наступного спільного вчинку – створення консолідуючого національного міфу, а також синтезовані наративи «Книга буття України» з точки зору центрального, південного та західного регіонів України, в яких присутні символи та міфологеми консолідації українського суспільства, що задають образ майбутнього України. Виявлено спільні міфологічні мотиви, цінності та смисли, які уможливили синтезування вищезазначених наративів, а також візуальні прообрази майбутнього консолідуючого національного міфу.
Основні концептуальні елементи соціально-психологічної технології створення консолідуючого національного міфу: етнічні константи як архетипна вісь культури, культурна тема етносу, ідентифікаційна матриця історичних подій і видатних особистостей етнокультурної спільноти та імідж-легенда нації. Загалом, всі ці концептуальні елементи пов’язані з символотворчістю.

Література
1. Барр В. Социальный конструкционизм и психология / В. Барр // Постнеклассическаяпсихология. – 2004. – № 1. – С. 29–44.
2. Барский Ф. И. Представления об идентичности в рамках нарративногоподхода / Ф. И. Барский, Д. А. Кутузова // Мир психологии. – 2004. – № 2 (38). – С. 67–77.
3. Бахтин М. М. Проблема автора / М.М. Бахтин // Работы 20-х годов. – К.: Next, 1994. – с. 238–256.
4. Васютинський В. О. Інтеракційна психологія влади: Монографія / В. О. Васютинський. – К. : [б. и.], 2005. – 491 с.
5. Выготский Л. С. Развитие высших психических функций. Из неопубликованных трудов / Л. С. Выготский. – М.: Акад. пед. наук. – 1960. – 500 с.
6. Гусельцева М. С. Типы методологических установок в психологии / М. С. Гусельцева // Вопросы психологии. – 2005. – № 6. – с. 98–103.
7. Деррида Ж. Структура, знак и игра в дискурсе гуманитарных наук / Ж. Деррида; пер. с фр. Г. К. Косикова // Вестник Московского университета. – 1995. – № 5. – с. 170–189. – (Серия: Филология).
8. Джерджен К. Дж. Движение соціального конструкционизма в социальнойпсихологии / К. Дж. Джерджен // Социальная психология: саморефлексия маргинальности / ред.сост. В. Е. Якимова. – М.: ИНИОН РАН, 1995. – с. 51-73.
9. Джерджен К. Дж. Социальный конструкционизм: знание и практика / К. Дж. Джерджен; пер с англ. А. М. Корбута. – Мн.: БГУ, 2003. – 232 с.
10. Засєкіна Л. В. Феномен особистості у психо-семіотичному дискурсі / Л. В. Засєкіна // Вісник Прикарпатського ун-ту. філос. і психол. науки. Спеціальний випуск. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2008. – с. 6 – 11.
11. Климов Е. А. «Естественный» и «социальный» эксперименты в психологическом исследовании / Е.А. Климов / Методыисследования в психологии: квазиэксперимент / Под ред. Т. В. Корниловой. М.: Издат. группа «Форум» – «Инфра-М», 1998, с. 54–75.
12. Кэмпбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладніх исследованиях. СПб.: Социально-психологический центр, 1996. 392 с.
13. Ломов Б. М. Методологические и теоретические проблемы психологии / Б. М. Ломов. – М.: Наука, 1984. – 448 с.
14. Людина. Суб’єкт. Вчинок: Філософсько-психологічні студії / За заг. ред В. О. Татенка. – К.: Либідь, 2006. – 360 с.
15. Рикёр П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике / П. Рикёр; пер. с фр. и вступит. ст. И. Вдовиной. – М.: КАНОН-пресс-Ц; Кучково поле, 2002. – 624 с.
16. Розин В. Семиотические исследования / В. Розин. – М.: ПЕР СЕ., СПб: Университетская книга, 2001. – 256 с.
17. Роменець В. А. Історія психології XIX – початку XX століття / В. А. Роменець. – К.: Вища шк.., 1995. – С. 400-594.
18. Степико М. Т. Філософсько-методологічний аналіз становлення та буття етнонаціональних спільнот: дис. докт. філос.н.: 09.00.03 «соц. філософія та філософія історії» / М. Т. Степико. – К., 1998. – 405 с.
19. Татенко В. О. Соціальна психологія впливу: Монографія / В. О. Татенко. – К.: Міленіум, 2008. – 216 с.
20. Татенко В. О. Суб’єктно-вчинкова парадигма освіти: філософсько-психологічне обґрунтування / В. О. Татенко // Зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України / За ред. С. Д. Максименка. Т. ХІІ. Част. 5. – К., 2010. – С. 310-313.
21. Татенко В. О. Сучасна психологія: теоретично-методологічні проблеми / В. О. Татенко. – К.: НАУ-друк, 2009. – 288 с.
22. Улановский А. М. Качественная методология и конструктивистская ориентация в психологии / А. М. Улановский // Вопросыпсихологии. – 2006. – № 3. – с. 27–37.
23. Улановский А. М. Конструктивизм, радикальный конструктивизм, социальный конструкционизм: мир как интерпретация / А. М. Улановский // Вопросыпсихологии. – 2009. – № 2. – с. 35–45.
24. Цокур О. С. Основи гендерного виховання // Гендерний розвиток у суспільстві : – 2-е вид. – К. : ПЦ „Фоліант”, 2005. – 351 с., с. 183 – 223.
25. Чепелєва Н. В. Проблеми психологічної герменевтики / Н. В. Чепелєва, Т. М. Титаренко. – К.: Міленіум, 2004. – 276 с.
26. Harre R. Personalbeing. – Oxford: Blackwell, 1983. – 299 p.
27. Ten H. P. Understandingqualitativeresearchandethnomethodology / H. P. Ten. – London: Sage, 2004. – 224 p.