УДК 615.851

Коробіцина М.Б., м.Одеса
Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.


«Гаряча точка», антитерористична операція, «синдром АТО» - саме ці вирази, на жаль, сьогодні увійшли до повсякденного життя України, викликаючи необхідність допомогти тим, кого неоголошена війна зачепила своїми кривавими, вогняними крилами. Тому в цій ситуації одним з важливих завдань є медико-психологічна та соціальна робота по забезпеченню для воїнів «виходу з бою», повернення до звичайного повсякденного мирного життя.
Досвід військової медицини свідчить, що більшості військовослужбовців потрібний не тільки комплексний курс лікування (в багатьох випадках тривалий), а й постійна моральна підтримка, яка дозволить знайти впевненість у власних силах, позбутися багатьох комплексів, пов'язаних з отриманими пораненнями, не відчувати себе відірваними від життя суспільства. Цю підтримку, головним чином, забезпечують сили волонтерської служби України.
Слідуючою дуже важливою ланкою реабілітаційного процесу є надання кваліфікованої медико-психологічної допомоги. З початку АТО така важлива робота ведеться на базі Військово-медичного клінічного центру Південного регіону ( у минулому - 411 військовий шпиталь в місті Одеса).
Окремо, слід зазначити, медико-психологічну допомогу, яка багато років надається в клініці психіатрії сумісно з науковцями. Протягом п’ятнадцяти років клініка психіатрії в рамках договору здійснює свою співпрацю з колективом кафедри клінічної психології Інституту Інноваційної та Післядипломної освіти Одеського Національного університету імені І.І. Мечникова. Військові медики шпиталю та і цивільні фахівці-психологи проводять спільні наукові дослідження, а також серйозну медико-психологічну роботу з реабілітації учасників бойових дій (комбатантів) та ветеранів локальних війн (Афганська війна, військові дії в Іраку, бойові дії в зоні АТО). За час спільної роботи більше 6-ти тисяч пацієнтів ВМКЦ пройшли відновлювальну психотерапію.
Предметом особливої турботи в медико-психологічній та соціальній роботі завжди були та є пацієнти з діагнозом ПТСР (посттравматичний стресовий розлад).
У воїнів, які пройшли через зону АТО особливі психологічні проблеми і реакції на військову травму. Більшість потребує корегування поведінки. Найскладнішим в процесі лікування є виведення людини зі стану депресії, в якій вона опинилася в результаті сформованої ситуації. З моменту початку АТО, лікарям, психологам, соціальним працівникам та волонтерам доводиться працювати з людьми майже по двадцять годин на добу, облаштовуючи їх, переконуючи, а то й просто по-людськи заспокоюючи.
«Синдром АТО» дуже складно порівнювати з афганським або в'єтнамським синдромами, тому що бойові дії йдуть на території самої країни. У зв'язку з цим, дуже ймовірно, що вплив антитерористичної кампанії на психіку її учасників є значно більшим та руйнівним.
Слід відмітити одну особливість, яка притаманна всім комбатантам. Вона пов'язана з механізмом емоційної регуляції людини. Оскільки наші емоції не тільки проходять через певний моральний фільтр, та виконують функцію оцінювання дійсності, вони ще є наслідком біохімічних процесів, від комбатантів нерідко доводиться чути такі висловлювання: «Війна затягує» ... «Війна, як наркотик» ... На жаль, такі люди можуть становити небезпеку для оточуючих та власне для себе. Адже деякі військові після «гарячих точок», відчувають не тільки депресію та апатію, але в той же час й агресивність. Це теж є симптомом посттравматичного стресового розладу. Формується воно так: спочатку - легка ейфорія («я - герой»). Потім відбувається розчарування та спостерігається перенапруження механізмів нервової емоційної регуляції. Саме в цей період військовослужбовці особливо потребують психологічної допомоги .
Ми помітили, що у військовослужбовців, які мають багаторазовий досвід відряджень на передову, трансформуються ціннісні орієнтації. Помітно знижується, наприклад, пріоритет таких цінностей, як «розвиток», «освіченість». При цьому людині досить важко планувати своє майбутнє. Після неодноразових відряджень в зону АТО більш ймовірними стають нещасні випадки. У військових родинах учасників зростає конфліктність. Статистика свідчить про збільшення числа розлучень, порушень подружніх і дитячо-батьківських відносин.
Посттравматичний стрес, як правило, не проявляється, поки солдати і офіцери залишаються в екстремальних умовах. Він дає про себе знати не раніше, ніж через декілька місяців, півроку або рік після виведення з району бойових дій.
Ще однією з його особливостей є несподіваний прояв після багатьох років потому. Причому з часом синдром може не затухати, а навпаки - посилюватися. І якщо у витоків хвороби відразу не можливо розпізнати травматичні розлади, вони будуть блокувати весь процес лікування. Але найбільше лікарів та психологів хвилює те, що учасники бойових дій в своїй більшості не мають наміру самостійно звертатися за допомогою до психотерапевта. Військовослужбовці, навпаки, прагнуть уникнути розмов, спогадів, пов'язаних з військовими діями. Цю ситуацію може розрішити тільки досвідчений фахівець.
Багаторічний досвід роботи військових і цивільних психологів на базі Військово-медичного клінічного центру Південного регіону свідчить про те, що не всі діагностичні показники посттравматичного стресового розладу проявляються в рівній мірі. Більш того, не всі психологічні діагностичні показники виявляються. Зарубіжні класифікатори дають ряд показників «із запасом», однак не вказують кілька характерних саме для України.
На нашу думку, психологічна симптоматика може бути відносно швидко відкоригована, у разі її своєчасного виявлення.
Отже, нами визначені наступні основні ознаки ПТСР, які відрізняють бійців зони АТО:
- надчутлива пильність
- підозрілість,
- стан песимізму
- недовіра,
- нездатність говорити про війну в поєднанні з відчуттям нереальності того, що там відбувалося,
- висока тривожність.
Далі досить часто у військовослужбовців – учасників бойових дій проявляється :
- невпевненість у своїх силах
- відчуття неможливості впливати на хід подій,
- агресивність ,
- нездатність бути відкритим у спілкуванні з іншими людьми,
Також, реєструється потреба мати при собі зброю.
Приблизно у третини комбатантів виявляється негативне ставлення до представників влади, бажання зігнати на кому-небудь злість за те, що був відправлений на війну.
Крім того, у багатьох воїнів спостерігається втрата сенсу життя.
Окремо хочеться відзначити неприйняття ветеранів інших воєн( так званий феномен «своєї війни»), хоча останні можуть значно допомогти в реабілітації.
Таким чином, основна мета медико-психологічної допомоги в структурі соціальної роботи - допомогти нашим захисникам як найшвидше одужати й повернутися до мирного життя. Досягти її можливо тільки у співдружності військової медицини, фахівців-психологів, соціальних працівників та волонтерів України.