УДК 340.143: 159.9

Тиганій К.А. (м. Одеса)
Кандидат юридичних наук, старший викладач,
Коледж економіки та соціальної роботи
Одеського національного університету імені І.І.Мечникова


До питання про формування правової свідомості, як частини загальногромадянської культури поведінки громадянина

Мабуть не потрібно повторювати достатньо загальновідомі визначення, які можна знайти у першому більш-менш ґрунтовному підручнику з теорії права, що таке правова культура і які у неї складові. Але подивитися, на те, що саме є визначальним, ще раз, не буде зайвим. Отже, «під правовою культурою в загальній теорії права розуміють якісний стан правового життя суспільства, який характери¬зується досягнутим рівнем розвитку правової системи – ста¬ном та рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законності і пра¬вопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини» [1]. Першим, і мабуть важливим для формування правової культури громадян є стан та рівень правової свідомості. Правова свідомість – це певний рівень (ступень) засвоєння громадянином (громадянами) цінності права, базових прав і свобод людини і громадянина, правових процедур розв’язання будь-яких життєвих негараздів; знання права, поваги до нього, стійке переконання у важливості і необхідності дотримання правових процедур. Індивідуальна правова свідомість громадянина, відповідне правове виховання створює масову правову свідомість суспільства і позитивно впливає на якість правової системи та загальний рівень юридичної освіти громадянина та суспільства, вдосконалює законодавство.
Досконале, за формою та змістом законодавство, визначає, суспільний, загальнодержавний рівень правової культури її демократичну та гуманістичну складову.
Правова культура формує такий суспільний стан як законність – відповідність всіх дій громадянина, державних та суспільних інститутів нормам права. Діяльність у межах закону останніх також впливає на загальний рівень правової культури суспільства та формує у громадянина переконливу впевненість у справедливості виконання, дотримання норм права.
Єдиним і самим якісним шляхом формування правової культури у громадянина та суспільства є правова освіта. Саме високий рівень правової освіти юристів, досконала юридична практика, широка правова освіта громадян забезпечують дотримання високої правової культури у суспільстві.
Формування правової свідомості та правової культури громадянина та суспільства – дуже тривалий процес, який починається в дитинстві, триває все життя, а іноді і декілька поколінь. В процесі його формування можна спостерігати виникнення дефектної, деформованої нормами моралі, права, правосвідомості. Така деформація проявляється у викривлені уявлень громадянина та суспільства про цінність права. Традиційно, у теорії права виділяються декілька видів такої деформації: правовий нігілізм, правовий ідеалізм (романтизм), правовий інфантилізм, правовий дилетантизм, правова демагогія, перероджена правосвідомість. В основі цих видів деформації, частіше лежить низький рівень загальної правової освіти, впевненість про головування власних інтересів та цінностей суб’єкта правовідносин над суспільними та загальнодержавними інтересами. Всі вони мають власні особливості та специфіку застосування. Зазвичай всі зазначені дефектні види правової свідомості мають історичні передумови та притаманні суспільствам перехідного періоду, тим, що формуються, звільняються від рабства або диктатури на шляху до розбудови демократичної, правової, соціальної держави.
Найбільш поширеним видом деформації правової свідомості є правовий нігілізм. Він проявляється у скептичному ставленні до права, заперечує соціальну цінність права, свідомо ігнорує вимоги закону, ставить під сумнів існуючу систему суспільних відносин, суспільних та державних інститутів. В суспільстві правовий нігілізм проявляється у масовому поширенні стійкого переконання недієздатності правової системи держави забезпечити та захистити права, свободи людини і громадянина.
Можна виділити декілька самих поширених суспільних проявів правового нігілізму: «війна законів», неузгодженість дій окремих гілок влади у проведенні право¬вої політики; підміна законності політичною, ідеологічною або прагматич¬ною доцільністю; свідоме недотримання або невиконання правових приписів органами державної влади, організаціями та громадянами (на¬приклад, ухилення від сплати податків суб'єктами підприємниць¬кої діяльності); порушення прав і свобод людини і громадянина; неповага до правоохоронних органів, протидія їх законним вимогам тощо. Зазвичай правовий нігілізм носить популістський характер і часто супроводжується деструктивною критикою органів влади, політичної та правової системи, діяльності політиків та державних службовців, правоохоронців.
Іноді правовий нігілізм отримує власний, самостійний розвиток і може перетворитися, навіть у домінуючу ідеологію суспільства. Прикладом такої ідеології є марксистсько-ленінська ідеологія, яка заперечувала, наприклад, само право приватної власності, визначала «неправильні» соціально-економічні відносини виключно, як «буржуазні» та переслідувала підприємців, приватних власників. При цьому на рівні практики правового нігілізму формувалися образи «ворожих» соціальних, національних, етнічних, релігійних груп (прошарків) суспільства, політичних поглядів окремих осіб. Держава застосовувала до них всю наявну, в її розпорядженні, репресивну силу права, користуючись правилом, що «друзям можна все, а ворогам – закон».
Причини виникнення правового нігілізму можуть бути різні, але серед головних можна визначити низький рівень правової освіти, недосконалість законодавства, правової системи, недемократичний політико-правовий режим влади, стала традиція зневажання державою прав, свобод людини і громадянина, відсутність цінностного ставлення до життя люди, як до найвищої цінності в суспільстві.
Формування правового нігілізму, часто супроводжується таким явищем, як переродження правосвідомості. Моральні, соціальні, суспільні цінності, норми змінені через нехтування законом, жорстокість, кримінальну культуру призводять до формування нових викривлених моральних, соціальних, суспільних норм, які замінюють нормальні норми. Що у свою чергу призводить до переродження правосвідомості. Стале уявлення, що без хабара не можна вирішити будь-яке питання, і «платять всі» формує відповідну правову поведінку, правову свідомість та деформовану правову культуру. Цьому процесу сприяє потужна кіноіндустрія, яка формує образи «правильних», «чесних пацанів», «продажних ментів», «продажних чиновників», бандитів, які все вирішують за власними, більш справедливими ніж суспільно-державні, законами.
Приклад такої переродженої, правосвідомості на рівні ідеології, нещодавно навів російський блогер Альфред Кох [2], який розглянув з відомий, певною мірою культовий, художній фільм «Офіцери» (1971 р.). Головні герої фільму беруть за основу гасло: «Есть такая профессия – Родину защищать», і одразу виступають на боці сепаратистів-більшовиків. Згодом вони беруть участь у вторгненні до Середньої Азії, де воюють із т.з. «басмачами» (загони самооборони з числа місцевих мешканців, які чинили опір радянській окупації), потім один із героїв воює, як найманець-відпускник, в лавах іспанських «республіканців» (сепаратисти, які повстали проти режиму Ф. Франко), інший герой з такою ж місією воює у Китаї з метою скидання законної влади і встановлення тоталітарного режиму Мао Цзедуна. Подальше проходження служби героїв фільму відбувається у військах наступу (танкові, десантні). До речі, участь «захисників Вітчизни» в «Великій Вітчизняній війні», у фільмі, показана дуже мало і не розкрита зовсім. Таким чином, за допомогою кіно, як засобу масової пропаганди, формується стійке уявлення про функцію захисника вітчизни, який повинен воювати за геополітичні інтереси власної країни вторгаючись на територію інших суверенних, незалежних держав, порушуючи фундаментальне право кожної нації, народу на самовизначення та вибір власного способу життя, політичних лідерів, правової, політичної систем, тощо. В 2006 та 2009 було знято своєрідне продовження цього фільму, де герої також активно воювали чи то як диверсанти, чи то як міжнародні терористи.
Також достатньо типовим прикладом формування деформованої переродженої свідомості є культовий на пострадянському просторі телесеріал «Бригада» (2002 р.), в якому показано «кар’єрний шлях» громадянина від бандита до депутата парламенту за сприяння спецслужб покликаних боротися із організованою злочинністю. Гаслом фільму є вираз: «Это не мы такие – время такое». На превеликий жаль на таких типових пропагандистських прикладах виховується ціле покоління і правова свідомість громадян та відповідна правова культура поведінки.
Своєрідним антиподом правового нігілізму є правовий ідеалізм (романтизм). Він проявляється у збільшеній вірі громадян, державних службовців у силу права і можливості за допомогою права активно впливати на суспільні процеси, відносини в державі. Недосконалість законодавства викликає бажання його постійно покращувати. В цьому, зазвичай не має нічого поганого, але дуже часто забувається про виконання вже існуючого законодавства.
Правовий ідеалізм іноді породжує такий вид деформованої правосвідомості, як правову демагогію. Це свідома маніпуляція свідомістю людей з метою створення однобічного або викривленого уявлення про правову дійсність. За розмовами про соціальне благо, загальносуспільну справедливість завжди криються корисні мотиви демагогів. Найчастіше правова демагогія використовується під час виборів, референдумів і здійснюється за допомогою засобів масової інформації, реклами і може мати вигляд т.з. «чорного піару». Також поширеною формою правової демагогії є «війна законів» – створення та прийняття нових законів, підзаконних нормативних актів норми яких суперечать вже існуючим нормам законів, Конституції, нормам міжнародного права. Виправданням прийняття таких «законів» в очах суспільства може буди, наприклад «політична доцільність».
Найбільш поширеними формами деформації правосвідомості є правовий інфантилізм та правовий дилетантизм. У першому випадку суб’єкт правовідносин переконаний у достатньому для нього рівню юридичної освіти, а у другому суб’єкт правових відносин допускає вільне, на власний розсуд, тлумачення правових норм, легковажне поводження із законом. Причинами обох видів такої деформації правосвідомості є недостатня або недостатньо глибока юридична освіта та низький рівень застосування норм права у житті.
Сучасна українська держава знаходиться у перехідному стані від тоталітарного до демократичного суспільства. Такий перехідний період, як правило, супроводжується формуванням відповідної правової культури з всіма вищезазначеними видами правової деформації правосвідомості. Кризові явища в економіці, правовій системі, освіті лише їх посиліють. Подолати деформацію правової свідомості, сформувати високу правову культуру громадян, суспільства, можливо лише за допомогою зростання рівня юридичної освіти громадян, проведення глибоких, системних реформ в усіх сферах суспільних відносин, дотримання та поваги норм права, прав, свобод, обов’язків людини і громадянина.
Важливу, а може і головну, роль у формуванні правової свідомості та правової культури суспільства відіграє держава. Через державну систему загальної, спеціальної та вищої освіти держава має можливість створити умови для ґрунтовної юридичної освіти, навчаючи та виховуючи у кожного громадянина високий рівень правової культури. Власний досвід викладання такої дисципліни, як «Правознавство», при достатній кількості годин (від 72 до 108), надає можливість викладачеві викласти не тільки теоретичну базу, але й на практичних прикладах показати, як саме працює правова система, реалізується законодавство, яка можлива відповідальність за порушення закону. Звичайно, тільки отримання достатнього рівня юридичної освіти, для кожного громадянина в школі та ВНЗ, не гарантує на 100 відсотків майбутню правомірну поведінку, правосвідомість пересічного громадянина, але закладає важливий алгоритм єдиної, можливої правильної правової поведінки у відносинах з державою, суспільстві. Правова держава складається не тільки із досконалого та «самого найкращого законодавства в світі», але й з правосвідомих, із відповідним рівнем юридичної освіти, правової культури, громадян, яким держава допомагає в реалізації, захисті їхніх прав, свобод та обов’язків.

Література:
1. Загальна теорія держави і права // За редакцією проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина // Харків «Право». – 2002. [Електронний ресурс]. Режим доступу: radnuk.info/pidrychnuku/38-tsvik/119-s-4

---

.html
2. Альфред Кох. Офицеры. / Кох. А. – [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.facebook.com/koch.kokh.haus/posts/1409608766002995