УДК: 159.922.62
Яремчук О.В. (м. Одеса)
Формувальний експеримент
«Етнокультурна міфотворчість українців як умова створення консолідуючого національного міфу»
В результаті формувального експерименту були емпірично обґрунтовані та верифіковані основні теоретичні положення соціально-психологічної концепції етнокультурної міфотворчості особистості (про це див. у статті «Концепція консолідації мультикультурного соціуму», секція №1, а також у [5; 6; 7]).
Гіпотеза стосовно того, що ціннісно-смислові та предметно-дієві складові етнокультурної міфотворчості студентів, а також механізми її здійснення можливо виявити в ситуації спільного вчинку творення консолідуючого національного міфу в цілому підтвердилася. Інтегральним соціально-психологічним механізмом був спільний вчинок, який систематизував дію решти механізмів актуалізації етнокультурної міфотворчості, а саме: психоісторичної реконструкції, психорезонансу, катарсису, сповідальності, символотворчості та смислоутворення, екзистенціального проектування.
Етнокультурна міфотворчість студентів відобразила їхню здатність розпізнавати архетипово-символічні змісти і, взаємодіючи з ними, розкривати свій культурно-історичний і соціально-психологічний потенціал. Вона ґрунтувалася на індивідуальному авторському міфотворенні, яке узгоджувало етнокультурну картину світу та індивідуальний образ світу студентів.
У ході проведення формувального експерименту були отримані ідентифікаційні матриці видатних особистостей та ключових історичних подій, що є основою для ситуації наступного спільного вчинку – створення консолідуючого національного міфу, а також синтезовані наративи «Книга буття України» з точки зору центрального, південного та західного регіонів України, в яких присутні символи та міфологеми консолідації українського суспільства, що задають образ майбутнього України. Виявлено спільні міфологічні мотиви, цінності та смисли, які уможливили синтезування вищезазначених наративів, а також візуальні прообрази майбутнього консолідуючого національного міфу.
Дослідження проводилось протягом 2008-2012 років. Учасниками його були студенти вищих навчальних закладів різних регіонів України (Львівського національного університету імені Івана Франка, Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Волинського національного університету імені Лесі Українки, Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київського славістичного університету, Київського університету імені Бориса Грінченка). У дослідженні механізмів актуалізації етнокультурної міфотворчості особистості узяли участь 225 осіб. У формувальному експерименті «Етнокультурна міфотворчість українців у процесі створення консолідуючого національного міфу», включаючи пілотажну перевірку методик, брали участь 625 студентів та 15 експертів. На першому етапі – «Культурно-історичний потенціал студентської молоді з різних регіонів України (південь, центр, захід)» – проводилося комплексне соціально-психологічне дослідження констатувально-формувального типу, в якому взяли участь 625 осіб. На другому етапі – «Етнокультурна міфотворчість українців як умова створення консолідуючого національного міфу» – було здійснено формування здатності до етнокультурної міфотворчості, в якому взяли участь 240 учасників (8 пілотажних груп з південного, центрального та західного регіонів), що дало змогу синтезувати методичний супровід формувального експерименту, який продовжився на базі однієї експериментальної групи, що склала 25 учасників, студентів південного регіону. На третьому етапі – «Практики національного міфотворення в мультикультурних регіонах» – проводився соціально-психологічний тренінг, в якому взяли участь 25 учасників експериментальної групи та 15 учасників експертної групи. Усього в дослідженні та емпіричній верифікації соціально-психологічної концепції етнокультурної міфотворчості особистості було задіяно 865 осіб.
Покладання індивідуального досвіду особистості в основу етнонаціональних консолідаційних процесів сприяло співіснуванню різних варіантів національного міфу у формувальному експерименті. Саме тому, алгоритм – індивідуальний досвід переживання етнокультурних цінностей – індивідуальні метафори – символи – індивідуальний авторський міф – спільний вчинок етнокультурної міфотворчості – консолідуючий національний міф – був задіяний в його перебігу.
Отже, формувальний експеримент «Етнокультурна міфотворчість українців як умова створення консолідуючого національного консолідуючого міфу» включав три відносно самостійних етапи, що складалися з серії творчих завдань. Перший етап – «Культурно-історичний потенціал молоді з різних регіонів України (південь, центр, захід)». Комплексне соціально-психологічне дослідження констатувально-формувального типу. Другий етап – «Етнокультурна міфотворчість як умова створення консолідуючого національного міфу». Третій етап – «Практики національного міфотворення в мультикультурних регіонах». Соціально-психологічний тренінг. Опис цих етапів подається нами за змістом завдань.
Розглянемо специфіку першого етапу, аналізуючи виконання творчих завдань, що пропонувалися студентам. Перший етап – починався зі складання списку найбільш значущих подій в історичному шляху України з точки зору представників різних регіонів і передбачав кілька творчих завдань.
1. Учасникам пропонувалося назвати 15 подій з минулого, теперішнього і майбутнього України та обробити цей список за допомогою модифікованої методики «Каузометрія» Є.І. Головахи, О.О. Кроніка [див. 4]. Сутність модифікації цієї методики полягала у зміненні інструкції, коли замість подій з власного життєвого шляху треба було називати історичні події.
2. Виявлення ідентифікаційної матриці видатних особистостей етнокультурної спільноти за наступною інструкцією: «Назвіть, будь-ласка, видатних представників України, які втілюють певний культурний тип і вплинули на традиційну ментальність. Розподіліть постаті діячів згідно з наступними архетипами: Мудрець, Авантюрист, Святий, Простак, Жертва, Герой, Зловмисник, Митець» [див. 4].
Узагальнення відповідей респондентів дозволило зробити певні припущення стосовно культурно-історичного потенціалу студентів різних регіонів, що в свою чергу уможливило наступний крок – синтезування спільної для цих регіонів ідентифікаційної матриці видатних особистостей та історичних подій. Аналіз основних результатів проведеного дослідження показав наступне.
Київський регіон. Представники київського регіону вважають найбільш значущою для становлення української ментальності Другу Світову Війну (77 %), а другою за значущістю – Померанчеву революцію (69 %), третє місце посідає проголошення Незалежності України в 1991 р. (67 %).
Не дивлячись на те, що київський регіон у власному баченні української історії дуже високо ставив подію Померанчевої революції, її результат – інавгурація президента В. Ющенка займає серед названих подій одне з останніх місць. Тобто, в етнокультурній міфотворчості цієї спільноти пасіонарність мас є більш значущою, ніж постать та особистісні якості конкретного лідера.
В ідентифікаційній матриці київського регіону, постать В. Ющенка розглядається в якості «простака».
Лейтмотивом найбільш значущих історичних подій у цій вибірці були:
• життя та смерть (Друга Світова Війна – 77 %, голодомор – 52 %);
• ініціація (Хрещення Русі – 57 %, Померанчева революція – 69 %, проголошення Незалежності України – 67 %).
В ідентифікаційній матриці фігури Мудреця (Г. Сковорода) та Митця (Т. Шевченко) позиціонували для жителів київського регіону якості духовних провісників, народної аристократії. Серед видатних мудреців-державотворців в київській вибірці найчастіше називали Ярослава Мудрого.
Оскільки більшою мірою в якості ідентифікаційних обрані постаті з минулого, це може означати ностальгію за «золотими часами», проте, сучасність також наявна у відповідях київської вибірки та презентована авантюристами, зокрема, мером міста Києва Л. Чорновецьким.
Одеський регіон. Найбільш значущими історичними подіями з точки зору представників одеського регіону були: прийняття Конституції України 1996 року (76 %), проголошення Незалежності України (72 %), Друга Світова війна (66 %). Показовим є те, що для жителів одеського регіону Померанчева революція за кількістю згадувань посідає лише п’яте місце (47 %) порівняно з київською вибіркою (69 %). Хоча подія «проголошення Незалежності України» (72 %) для представників одеського регіону більш значуща, порівняно з київською вибіркою (67 %). Отже, для південної України значущою є «цінність свободи й незалежності, але без революцій». Менталітет представників цього регіону заснований на «самодостатності, яку нікому не потрібно доводити», тому що вона є природньою. (Наведені цитати взяті з дискусії експертів, що аналізували матеріали різних регіонів).
Отже, порівняно з київським регіоном, основні події, названі одеською вибіркою у якості найбільш значущих в історії України, мають лейтмотивом «гарантію прав людини на свободу і самобутність», а не ідею «боротьби життя та смерті». Хоча Друга Світова війна й посіла третє місце серед найбільш значущих подій, вона згадується рідше ніж в Київському регіоні, голодомор згадується лише у 42 % відповідей проти 52 % у київській вибірці.
Ідентифікаційними постатями, обраними одеськими респондентами у якості «мудреців» були Ярослав Мудрий та Г. Сковорода. Безумовну першість серед митців отримав Т. Шевченко.
Львівський регіон. Найбільш значущими подіями з точки зору львівської вибірки стали «проголошення Незалежності України» – 65 % та «Друга Світова війна» – 62 %. Третє місце посіла «Померанчева революція» – 58 % та «президентські вибори-2010 / Янукович-Тимошенко» – 54 %. З точки зору представників львівської спільноти, ці вибори – логічне продовження Померанчевої революції. Друга Світова війна називалась у трійці найбільш значущих подій, як і в одеській та київській вибірках (в київській – перше місце, у львівській – друге, в одеській – третє). Цей факт заслуговує окремого аналізу, тому що різні регіони наділяють цю історичну подію різними культурно-історичними смислами.
Серед «мудреців» львівською вибіркою часто називалися Г. Сковорода, Ярослав Мудрий, серед «митців» – Т. Шевченко, Леся Українка. Лейтмотивом стала гендерна проблематика та тема лідерства у представників студентства львівського регіону.
Загальна картина по трьох вибірках виглядала наступним чином: Померанчева революція більш значущою є для київського регіону – 69 %, у львівському регіоні їй віддали перевагу 58 %, в одеському – лише 47 %. Це свідчить про те, що «революційні настрої» в різній мірі притаманні представникам цих регіонах. Причому «пасіонарність» спадає у напрямку від центру до заходу і півдня. Проголошення Незалежності більш важливим є для одеського регіону – 72 %, значущість цієї події знижується відповідно у київському – 67 % та львівському – 65 %. Це свідчить про «підкреслено волелюбний та незалежний дух одеської спільноти». Своєрідним проявом цікавості до індивідуальностей політичних лідерів та їх протистояння в ідеологічному та гендерному плані є високий рейтинг події «президентські вибори-2010 / Янукович-Тимошенко» – 54 % у львівському регіоні.

Таблиця 5.2
Найбільш значущі події в історії України з точки зору
студентства різних регіонів
Київський регіон Одеський регіон Львівський регіон
1. ІІ Світова Війна (77 %)

2. Померанчева революція (69 %)
3.Проголошення незалежності України (67 %) 1. Конституція України 1996 року (76 %)

2.Проголошення Незалежності України (72 %)
3. Друга світова війна (66 %) 1.Проголошення Незалежності України (65 %)
2. ІІ Світова війна (62 %)
3. Померанчева революція (58 %);
Президентські вибори-2010 Янукович-Тимошенко (54 %)

Слід зазначити, що такі важливі події як Чорнобильська катастрофа, голодомор опинилися поза першою трійкою значущих історичних подій з точки зору українського студентства. Це обнадійлива тенденція – молодь не ідентифікує історичний шлях України з травматичними подіями. Окремий аналіз може бути проведений у подальших дослідженнях стосовно релігійних пріоритетів України, як їх бачать студенти різних регіонів, зокрема, Хрещення Русі в одеській вибірці отримало 63 %, в київській – 57 %, у львівській – 29 %.
Конструювання ідентифікаційної матриці видатних особистостей та історичних подій України з точки зору етнокультурних спільнот різних регіонів окреслило спільне семантичне поле символів та міфологем української історії. Об’єднують регіони постаті Ярослава Мудрого, Тараса Шевченка. Подальшого аналізу потребує семантика події «Друга Світова війна». Об’єднуючим символом молоді усіх регіонів є подія проголошення Незалежності України.
Стосовно суб’єктивної картини історичного шляху України, що постала на основі виконання студентами трьох регіонів модифікованої методики «Каузометрія» Є.І. Головахи та О.О. Кроніка, зроблено наступні висновки.
Причинно-наслідкові зв’язки між подіями української історії, що називалися у якості ключових, встановлювалися лише у 10 % випадків, так само як і за шкалами «події-цілі» – «події-засоби». Це свідчить, по-перше, про низький рівень рефлексії цілісного історичного шляху України учасниками дослідження та не вмотивованість їх на пошук «логіки історії», яка б розкривала сенси помилок та історичних звершень, принаймні на початку формувального експерименту. По-друге, цей результат свідчить про стан «нерівноважності історичної пам`яті», що передує новим комбінаціям історичних подій та незвичним конфігураціям суб’єктивної картини історичного шляху України. Отже, потенційно існує смисловий ресурс, досі не виокремлений у певні метафори та символи і не включений в семантичне поле етнокультурної міфотворчості.
3. Результатом першого етапу формувального експерименту стало також виокремлення метафоричних моделей, що постали з наративної техніки «Діалог двох зацікавлених у процвітанні України співрозмовників з різних регіонів чи етнокультурних груп на тему духовно-культурних здобутків України». Зазначимо, що специфічність цього завдання полягала в акценті на парціальних особистостях самого оповідача, який оприявнював альтернативні думки, ідеї, символи та подальші медіації цих протиріч у діалозі. Учасникам дослідження пропонувалась наступна інструкція: «Складіть, будь-ласка, діалог двох зацікавлених у процвітанні України співрозмовників з різних регіонів або етнокультурних груп, в якому б обговорювались духовно-культурні здобутки України».
На основі дискурс-аналізу репрезентативного масиву текстів було виокремлено континуум метафор, які були згруповані за певними метафоричними моделями. Виділилося чотири групи концептуальних векторів, що застосовувалися студентами для характеристики української реальності. По-перше, концептуальний вектор «агресії та суперництва»; по-друге, концептуальний вектор «порушення природного стану речей»; по-третє, вектор «нещирості політиків та викривленого подання подій, які опиняються в центрі суспільної уваги», що включав «несамостійність публічних політиків, наявність потаємних сценаристів, режисерів та тренерів в політичному житті країни» і по-четверте, концептуальний вектор, що об’єднував традиційні позитивні образи, акцентував ідеї безперервності розвитку життя, взаємозв’язку людини з природою.
Враховуючи те, що пропоноване студентам завдання провокувало об’єктивацію внутрішнього діалогу, ми отримали досить суперечливі дискурсивні позиції не тільки у всьому масиві текстів, але й в середині окремих дискурсів. Наприклад, висловлювання в багатьох діалогах містили амбівалентне бачення етнокультурних здобутків України: з одного боку, студенти вважали, що етнокультурні здобутки України «стали можливими завдяки впливові російської культури», з іншого боку, «українська культура повинна бути самобутньою». Як бачимо, тут наявний вектор агресії та суперництва (в даному разі суперництва культур) та концептуальний вектор порушення природнього стану речей (українська культура повинна відображувати ментальність саме свого народу).
В межах створеного в діалогах дискурсу досить часто виникало питання мови спілкування (російської чи української). Медіація цього протиріччя постала в сентенції: «Треба просто спілкуватися, і все вийде, тобто ми прекрасно один одного зрозуміємо, якщо буде добра воля». Показовим є синтезування метафоричної моделі: «Громада – великий чоловік, що спілкується багатьма мовами», яка відображає саме концептуальний вектор «традиційні позитивні образи, акцентування ідеї безперервності розвитку життя, взаємозв’язку людини з природою». Ця метафорична модель продемонструвала можливості консолідації різних дискурсивних позицій («Все одно знайдемо спільну мову, навіть спілкуючись на різних мовах»). Прослідковувалася установка на взаємоповагу, не дивлячись на приналежність людини до російськомовної, україномовної чи інших спільнот. Те, що дане дослідження виконувалося в мультикультурних регіонах надало можливість змоделювати попередні результати створення консолідуючого національного міфу в поліетнічному середовищі.
4. Результати виконання творчого завдання «Національна ідея – монологічне інтерв’ю» доповнили й увиразнили висновки після виконання учасниками формувального експерименту попередніх завдань. Студентам пропонувалося скласти опитувальник з п’яти пунктів на тему «Національна ідея». Це завдання виявилося досить складним для 50 % вибірки. Справу вдалося покращити, коли інструкція прагматизувалася (студенти уявляли, що звертаються зі сконструйованими запитаннями до перехожих, як журналісти). Більшість (40 % з 50 %), які склали список запитань, добре виконували наступні інструкції, а саме давали відповіді на ці запитання від власного імені, а потім від імені видатної української особистості з минулого чи сьогодення (на власний розсуд).
У 10 % ці завдання викликали труднощі, вони відповідали не інформативно – «так» чи «ні», не виходило «перевтілитися у видатну особистість», дехто шукав конкретні відповіді видатних особистостей в інтернеті. В цілому це завдання констатувало, що серед всієї вибірки лише 20 % мали виражену мотивацію до етнокультурної міфотворчості. Це підтверджувалося і даними попереднього етапу – конструювання ідентифікаційної матриці видатних особистостей, який вимагав «переводу» історичних осіб в символічні постаті, використовуючи архетипні коди.
На прохання обґрунтувати, чому саме названий діяч є мудрецем, авантюристом, святим і т.ін., відгукнулося 95 % всієї вибірки, але зазвичай їх аргументи були не переконливими. У 20 % випадків обґрунтування носило парадоксальний характер, тобто спрацьовували захисні механізми, бажання знизити «пафос» щодо видатних особистостей, перевести дискурс у гумористичний модус.
У зворотньому зв’язку стосовно виконання завдання «Національна ідея – монологічне інтрев`ю» 80 % учасників підкреслювали, що воно відкрило для них нові ресурси ідентифікації з етнокультурною традицією, допомогло «розібратися» в історії свого народу і т. ін.
5. Завдання «Презентація одного чи кількох видатних представників України» було логічним продовженням конструювання ідентифікаційної матриці. Вибір історичного діяча – героя презентації – потребував відповіді на запитання: у чому полягає сенс життя видатної людини, лідера. Це пожвавлювало власні уявлення досліджуваних про сенс життя та посилювало зв’язок з етнокультурною традицією. З даним завданням впоралося лише 15 % вибірки, 10 % з яких спочатку не правильно виконували його, подаючи стандартну біографію видатного українця, зазвичай стереотипної постаті – Тараса Шевченка, Лесі Українки та ін. Після відповідного роз’яснення інструкції, вони переробляли тексти, враховуючи запропонований вступ і закінчення презентації. Це перетворювало решту тексту у так званий «світлий текст», за В. Бєляніним [2], міфологізуючи його, після чого він набував рис заповіту нащадкам, повчання і т.ін. Ці форми демонстрували факт перетворення долі конкретного діяча у символ.
Дане завдання продемонструвало, що здатність до творення міфологічних текстів розвивалася, коли досліджувані проявляли власну індивідуальність, вибираючи саме «свого» героя для презентації, навколо символічної постаті якого започатковувався їх індивідуальний авторський міф.
6. Завершувався перший етап формувального експерименту творчим завданням «Книга буття України», яке узагальнювало попередній досвід формування навичок етнокультурної міфотворчості. Воно орієнтувало досліджуваних на усвідомлення головної культурної теми країни, яку пропонувалося оприявнити у стратегічно важливих смислах, що поєднали б всю історію України в єдиний історичний шлях. Інструкція передбачала, окрім того, здійснення архетипного аналізу основних «сюжетів» «Книги буття України». Досліджувані впоралися з цим завданням приблизно на 50 %. Труднощі викликав високий рівень образного, символічного узагальнення, на якому виділялися стратегічно важливі для України смисли. Однак, досвід написання «світлих текстів-презентацій», за відгуками учасників, допоміг у написанні презентації України. Підкреслення смислових блоків інформації, які викликали сильний емоційний резонанс (що потребувала інструкція) стосувалося в основному смислів, пов’язаних з травматичними (Голодомор, «розстріляне Відродження») чи навпаки яскраво позитивними подіями (проголошення Незалежності України).
В цілому, перший етап формувального експерименту, а саме комплексне соціально-психологічне дослідження «Культурно-історичний потенціал молоді з різних регіонів України» (південь, центр, захід) оприявнив подібність змістових та динамічних ознак їх етнокультурної міфотворчості. Підчас цього констатувально-формувального етапу експерименту постали культурно-історичні смисли консолідації українського суспільства, які посилювали ідентифікацію з культурою України, не залежно від регіону проживання учасників формувального експерименту.
Другий етап формувального експерименту «Етнокультурна міфотворчість українців як умова створення консолідуючого національного міфу» передбачав використання методів психодрами, символдрами, міфодрами та розстановок за Б. Хелінгером, а також дискурсивних практик.
В пілотажній групі, яка приймала участь у творчій майстерні «Я в українському минулому, сьогоденні та майбутньому» в межах Всеукраїнської наукової конференції з політичної психології у 2011 році в ІСПП НАПН України (м. Київ) у співавторстві з нами працювали спеціалісти з психодрами (докт.псих.н. П.П. Горностай) та розстановок (канд. філос.н. Б.П. Лазоренко).
Ідея другого етапу формувального експерименту полягала в наступному – напрацювання попереднього етапу: 1) навички індивідуальної авторської міфотворчості та етнокультурної міфотворчості; 2) метафоричні моделі консолідації українського суспільства, культурно-історичні смисли цієї консолідації, виокремлені учасниками формувального експерименту, а також їх мотивація на поглиблення етнічної ідентифікації переносилися в простір групового дійства, що спиралося на невербальний, енергетичний ресурс його учасників, а потім розгорталося на рівні вербальному, дискурсивному та наративному.
Таким чином, ми впевнилися в тому, що підстави для консолідації українців в етнонаціональну спільноту існують не тільки на рівні ідеології, а й на рівні особистого та групового несвідомого [1].
Алгоритм проведення другого етапу формувального експерименту полягав у наступному: учасникам групи, що зібралася для заглиблення у тему «Національний міф», пропонувалося вільно пересуватися по приміщенню при цьому «ототожнившись» з ключовою подією з історії України (на свій розсуд).
Після того як група набувала певного консенсусу у своїх переміщеннях, дійство зупинялось. Ведучий пропонував всім учасникам за годинниковою стрілкою (починаючи з середини групової фігури) називати вибрані історичні події й відповідати на запитання, чому вони вважають «свою подію» ключовою в розвитку України, її культури та ментальності. Учасники зазвичай без особливих труднощів виконували це завдання. При цьому їх розстановки в просторі переносились на дошку ведучим, який пропонував назвати чи намалювати символ «своєї події», що оприявнив би її смисл.
Таким чином з`являлась символічна конфігурація групового несвідомого стосовно заявленої теми «Національний міф». Показово, що в ході цієї роботи виявлялося емоційно-ціннісне ставлення учасників до української спільноти, її «друзів та ворогів», історичної долі. Відкриттям було наступне: учасники, які «загадали» ті самі чи близькі за смисловим або хронологічним принципом події, спонтанно опинялися поруч один з одним та оприявнювали варіативні смисли та символи «своїх подій».
«Носії» негативних травмуючих подій дислокувалися зазвичай всередині групової фігури, отже в глибині групового несвідомого зосереджувалися «голодомор», «винищення язичницьких традицій давньої Русі», «Чорнобиль», «репресії» і т ін.
В пілотажній групі було запроваджене розгорнуте психодраматичне опрацювання об’єктивованих групою символів, фігур та їх розстановок (за методом Б. Хелінгера). Це виявило низку специфічних ціннісно-смислових характеристик етнокультурної міфотворчості українців з різних регіонів України, об’єднаних у цю групу.
По-перше, це – увага до гендерної проблематики в історії та національному міфі України, актуальність архетипу матері-Батьківщини, яка «упосліджена з боку чужорідного чоловічого первня», необхідність катарсису.
По-друге, тема «смерті, яка стала частиною життя українців», необхідність виходу на новий рівень усвідомлення колективних травм голодомору, репресій і т.ін.
По-третє, проблематика взаємодії поколінь у родинах та суспільстві вцілому, узгодження їх цінностей, смислів, бачення історії і т.ін.
По-четверте, ідентифікаційний ресурс української історії та культури, що був оприявнений учасниками групової роботи у вигляді персонажів творів літератури («Тарас Бульба» М. В. Гоголя), музики (опера «Мазепа» П.І. Чайковського), живопису (картина І.І. Рєпіна «Козаки пишуть листа турецькому султану»).
По-п`яте, тема жертви та відплати в історії України, етичний модус «священної помсти», що може перерости у кровопролиття.
В цілому культурно-історичний простір національного міфотворення оприявнив досить показову бінарність вмістів групового несвідомого: група поділилася на тих, хто «не мав сили розпрощатися з травмуючим минулим» і «готових до формування образу позитивного майбутнього України». Між ними існували «посередники», які вели переговори стосовно можливої консолідації. Але результат був частковий, через те, що група не піднялася в міфотворчому процесі на рівень нових образних узагальнень – архетипів та символів.
Завершення роботи групи відбулося у груповій скульптурі, що за інтерпретаціями учасників, нагадувала корабель, який «запустили у подальше плавання». В груповій роботі на цій стадії приймали участь декілька експертів – доктори психологічних та соціологічних наук, були задіяні психологи, філософи, політологи та історики.
Результатом роботи пілотажної групи стали наративи учасників на тему «Я в українському минулому, сьогоденні та майбутньому», які допомогли вдосконалити алгоритм проведення другого етапу формувального експерименту. Цей алгоритм був застосований у серії групових занять у студентських аудиторіях різних міст України: Одеса, Київ, Львів, Івано-Франківськ, Коломия (всього було проведено дев`ять груп).
Аналогічно з пілотажною групою, кожна з дев`яти груп створювала свою конфігурацію культурно-історичного простору національного міфотворення, а потім інтерпретувала її символічне зображення. Показово, що у багатьох групах цілісна фігура розстановок, на думку учасників, мала яскраво виражену символічну форму. Це були: мапа України, тризуб, знак питання, телефон (символ зв’язку з іншою реальністю – минулим) і т.ін. Приклад конфігурації, яка виникла у групі студентів Київського університету імені Бориса Грінченка подається на рисунку 1. На думку учасників, «символічне розташування історичних подій утворило «серце» як провідний етичний принцип українства».
Далі проводився дискурсивний і наративний аналіз. На основі продуктів етнокультурної міфотворчості груп з різних регіонів було синтезовано наративи «Книга буття України» з точки зору південної, західної та центральної України (приклад див. у додатку 1). В цих текстах зосередилися виділені студентами символи, міфологеми та смисли українського буття за принципом певного сюжету, пережитого народом.
Створення цих текстів відбувалося за наступним алгоритмом. Кожна група опрацьовувала всі наративи «Я в українському минулому, сьогоденні та майбутньому», написані після групової роботи з несвідомим, зводячи їх в один текст на основі наявних в них індивідуальних метафор та символів. Це уможливлювалося шляхом «спресовування» найбільш яскравих та емоційно забарвлених фрагментів авторських текстів в єдиний груповий міфологічний наратив. Потім групові тексти з одного регіону об’єднувались між собою та узагальнювались за участю експертів і, таким чином, поставала суб’єктивна картина історичного шляху України з точки зору даного регіону – «Книга буття України».
На третьому етапі формувального експерименту проводилася серія соціально-психологічних тренінгів «Практики національного міфотворення в мультикультурних регіонах» за участю експертів: фахівців та студентів. Метою цього етапу було узагальнення всіх попередніх етапів формувального експерименту в змістовому, динамічному та методичному аспектах, експертна оцінка етнокультурної міфотворчості українців як умови створення консолідуючого національного міфу. Це надало можливість відповісти на запитання, чи є етнокультурна міфотворчість українців умовою створення консолідуючого національного міфу. Послідовно проводилося дві сесії: в місті Черкаси у червні 2012 року (n=15) та в місті Одеса у вересні 2012 року (n=15).
В Черкасах тренінг відбувався в межах Всеукраїнської науково-практичної конференції «Соціально-психологічні проблеми цілісності українського суспільства». Група складалася з представників психологів-експертів трьох регіонів: центрального, південного, західного.
Алгоритм роботи в групі передбачав наступні кроки: 1) учасники спонтанно обирали картки з назвою регіону. Цей прийом використовувався з метою елімінації стереотипних уявлень про приорітетність, респектабельність того чи іншого регіону. Окрім того, він дозволяв виявити несвідоме «тяжіння» експерта до регіональної міфології певної частини України. Загалом, учасники тренінгу погодились з тим, що зроблений вибір слушний і підтвердили власну мотивацію бути експертом по створенню цілісного національного міфу з точки зору даного регіону. Це свідчило про соціальну ситуацію та яскраво виражену мотивацію здійснення спільного вчинку консолідації українського суспільства в цій групі.
2) Кожній з трьох підгруп експертів були надані матеріали першого та другого етапів формувального експерименту, що стосувалися відповідно Київського, Одеського та Львівського регіонів. До групи прикріплявся консультант, що брав участь у попередній обробці та узагальненні результатів.
Експерти детально вивчали списки історичних подій, які були названі у якості найбільш значущих студентами з визначених регіонів. Виокремлювалися найбільш частотні з цих подій, з їх культурно-історичними смислами експерти працювали за допомогою дискурсивних практик. Потім розглядалися ідентифікаційна матриця та міфологічний наратив «Книга буття України» з точки зору даного регіону.
3) Дискурсивні практики експертів полягали у тому, щоб дійти висновку стосовно основних міфологем, які пропонує певний регіон всій Україні в якості смислової основи консолідації. На шляху до цієї мети, експерти активізували візуальну модальність сприйняття цих міфологем, в результаті чого виникали образи малюнків. До малюнка додавалась вербальна метафора – слоган, сентенція, прислів’я і таке інше, які оприявнювали основну ідею, «мораль» міфу. Цей прийом дозволив підключити як образне, так і словесно-логічне мислення експертів і таким чином сприяв інтерпретації міфологічного матеріалу.
4) Реміфологізація експертною групою імпліцитно присутнього в продуктах етнокультурної міфотворчості студентів національного міфу, переведення його семіотичного ресурсу на більш високий рівень узагальнення, враховуючи забарвленість регіональної міфології, надала можливість поглянути, наприклад, на одеську регіональну міфологію як на позитивну складову консолідуючого національного міфу, яка може компенсувати колективні травми інших регіонів.
Група експертів з «одеського регіону» дійшла висновку, що одеський оптимізм, почуття гумору, чудовий клімат (як природний так і психологічний), «усміхненість долі до одеситів», відсутність у них колективних травм (голодомору, Чорнобилю і т. ін.), досвід мультикультуралізму – це та основа, яка потрібна для консолідації різних регіонів України. Тим більше, що Одеса – молоде місто, порівняно з Києвом чи Львовом і несе в собі «пасіонарну енергію» та «здоровий авантюризм». Місто – «морські ворота України». Тому експерти, порадившись, вирішили «намалювати корабель з надмуханим вітрилом, яскраве сонце і море». Вони підписали цей малюнок фразою: «Щасти!». Нагадаємо, що тема корабля вже виникала у груповій скульптурі, що постала у пілотажній групі на другому етапі формувального ексреименту. Тобто цей символ виявився значущим для національного міфу України.
Не настільки оптимістичними були висновки експертів зі «львівського регіону». Ознайомлення за списком історичних подій, ідентифікаційною матрицею та міфологічним наративом львів’ян викликало в експертів суперечливі почуття та думки. З одного боку, бачення України, з точки зору Львова, асоціювалося з соняхом, з іншого – з депресивними образами «мертвого чорного дерева із зашморгом на вітах». Останній малюнок супроводжувався риторичним запитанням: «Де поділися герої-пасіонарії, через брак яких потерпає не тільки західна, а й уся Україна?».
Мігрантські настрої жителів західного регіону стали предметом вербалізації в міфологічному наративі. Зокрема, народився слоган: «Тікати, пасивно чекати або змінювати ситуацію – кожен робить свій вибір!». Зрештою, стосовно символу консолідації України з точки зору львівського регіону не було знайдено консенсусу серед експертів. Основні смисли консолідації, які пропонувалися всій Україні «львів’янами»: високий статус жіноцтва західної Україні, творчий потенціал та гарний смак, вишуканість, тяжіння до західно-європейського менталітету.
Експерти з «київського регіону», вивчивши відповідні продукти етнокультурної міфотворчості, підкреслили наступні смисли консолідації: центральне столичне положення Києва, що передається міфологемою витоків, «коріння, з якого можуть піднятися нові паростки». В символічному малюнку ідея проростання нової генерації стала ключовою. Слоган до нього підсилював цей смисл: «Я проросту крізь терни й пустоту. Все більше й більше. Я уже росту». Додатковим слоганом був такий: «Намагаємось зберегти те, що маємо. Проростаємо, ростемо і мужаємо!».
Отже, експертна оцінка виявила основні міфологеми, які пропонувались різними регіонами всій Україні в якості смислової основи консолідації. Це стало можливим на основі етнокультурної міфотворчості як умови створення консолідуючого національного міфу.
Другий соціально-психологічний тренінг «Практики національного міфотворення в мультикультурних регіонах» був проведений у вересні 2012 року в Одесі в межах Міжнародної наукової конференції «Культурно-історичний і соціально-психологічний потенціал особистості в умовах трансформаційних змін у суспільстві». Специфікою даного тренінгу, порівняно з черкаським, був склад експертів. А саме, експертами були студенти старших курсів психологічного, філософського та культурологічного відділень Одеського національно