УДК: 159.922.62
Яремчук О.В. (м. Одеса)
Концепція консолідації мультикультурного соціуму
В сучасному українському суспільстві існує проблема консолідації спільнот, що мають етнокультурні відмінності. Ця проблема не знаходить свого вирішення через відсутність концептуального осмислення процесів консолідації та технології створення консолідуючого національного міфу. Державна концепція національного виховання молоді визначає морально-світоглядні якості етносу основою формування національних цінностей особистості, її толерантності до представників інших націй, що для поліетнічного та полікультурного українського суспільства є фактором міжетнічної злагоди. Взаємодія етнічних ментальностей, узгодження світоглядних позицій, вироблення моделей мультикультурності та поліетнічності є найважливішими викликами ХХІ сторіччя. В умовах культурної глобалізації виникає необхідність соціально-психологічного дослідження суб’єктів цього процесу: націй, етносів, спільнот, особистостей, здатних творчо розвивати традиції. Зважаючи на те, що розмивання етнічної ідентичності в глобалізованому світі утруднює інтеграцію особистості в етнокультурну традицію на основі міфів, символів та смислів етнокультурної спільноти, зростає значущість індивідуального авторського міфотворення, що сприяє самоактуалізації, саморозвитку та самоздійсненню особистості в ході її самоініціації в культурі.
Глибинні трансформації психіки особистості в умовах культурної глобалізації потребують психологічного супроводу цього процесу. Екологічним шляхом створення цілісного образу динамічного світу є етнокультурна міфотворчість особистості та спільноти, що включає індивідуальне авторське міфотворення.
Дослідження етнокультурної міфотворчості особистості, включаючи її інваріантні, усталені та динамічні рівні, потребує формування нового методологічного простору, декларованого постмодерністською парадигмою в соціальній психології. Цей запит може задовольнити соціально-психологічна концепція етнокультурної міфотворчості, що ґрунтується на розумінні самоініціації особистості в культурі як взаємодії суб’єкта з несвідомими змістами власного «Я» в ході самоорганізаційних процесів не тільки психіки, а ширше, внутрішнього світу людини загалом, включаючи її душевність та духовність.
Йдеться не стільки про аналіз невисвітлених аспектів етнокультурної міфотворчості особистості чи додаткову розробку окремих складових цієї наукової проблематики, скільки про досягнення цілісності соціально-психологічного знання щодо цього складного соціально-психологічного феномену. А це в свою чергу передбачає системний погляд на етнокультурну міфотворчість, розкриття її природи та зв’язків з іншими соціально-психологічними феноменами, а також передбачення на цій основі змін, яких може зазнавати етнокультурна міфотворчість особистості. Праксеологічна функція концептуалізації етнокультурної міфотворчості може бути зреалізована у цілеспрямованому розвитку етнокультурного міфотворчого потенціалу індивідуального та коллективного суб'єкта.
Традиція дослідження етнокультурної міфотворчості сформована аналітичною психологією К.-Г. Юнга, а також працями антропологів, міфологів та філософів (О.М. Афанасьєв, Р. Барт, М. Гайдегер, Я.А. Голосовкер, М. Еліаде, Е. Кассірер, Л. Леві-Брюль, К. Леві-Стросс, О.Ф. Лосєв, Є.М. Мелетинський, Ф. Ніцше, Е. Нойманн, О.О. Потебня, В.Я. Пропп, В. Тернер, А.Л. Топорков, Н. Фрай, Дж. Фрезер, З. Фрейд, Р. Чейз, Д.О. Шеппінг), серед яких присутні і праці українських дослідників (І.Г. Білявський, Г.Г. Грабович, О.А. Донченко, В.В. Жовтянська, О.С. Забужко, Н.Ф. Каліна, С.Б. Кримський, І.П. Маноха, Т.С. Мейзерська, Я.А. Поліщук, В.А. Роменець та ін.).
Оскільки етнокультурна міфотворчість сучасної особистості визначається культурними, інформаційними, політичними та економічними вимірами глобалізаційного процесу, слід звернутися до осмислення психологічного змісту глобалізації у її зв’язку з етнічним і колективним несвідомим, спираючись на праці авторитетних західних експертів з культурологічної, філософської та суспільно-політичної сфер: Е. Гідденса, С. Кастлза, Ж.-Ф. Ліотара, М. Маклюена, А. Печчеї, Д. Радьяра, А. Тоффлера, А. Турена, Ф. Фітера, Т. Фрідмена, П.-Т. де Шардена та українських і російських дослідників цієї проблематики: К.С. Гаджиєва, О.А. Донченко, С.Б. Кримського, О.С. Панаріна, В.В. Степанова, О.О. Сусоколова та ін. Співзвучні теоретичні ідеї присутні також у психологічних дослідженнях вчених холістичного напрямку: Р. Ассаджолі, С. Грофа, А. Маслоу, К. Роджерса, Ч. Тойча та ін.
Тенденція реміфологізації соціального життя в епоху глобалізації викликає ефект одночасного існування різних видів міфів: архаїчних, міфів масової культури, особистого та індивідуального авторського міфів, національного міфу. Тому системний підхід до міфотворчості в сучасних умовах повинен врахувати взаємозв’язок між різними видами міфів, а це потребує концептуального моделювання їх структури та динаміки.
Теоретичне та емпіричне дослідження змістових та динамічних ознак індивідуальної міфології співвідноситься з традиціями Одеської школи історичної психології І.Г. Білявського. Основою дослідження суб’єктних та вчинкових проявів етнокультурної міфотворчості особистості є науковий доробок К.О. Абульханової, М.М. Бахтіна, В.А. Роменця, С.Л. Рубінштейна, В.О. Татенка, що дозволяє інтегрувати в її дослідницьке поле такі поняття як «вчинок» (індивідуальний та спільний), «суб'єкт психічного життя» та ін.
Широкий дослідницький контекст етнокультурної міфотворчості особистості спонукав до узгодження різноспрямованих поглядів на неї у соціально-психологічній концепції, яка здатна пояснювати та прогнозувати етносоціальні та психологічні прояви міфотворчості в епоху глобалізації, а також самоактуалізацію, саморозвиток та самоздійснення особистості в глобалізаційній культурі.
Провідна концептуальна ідея: етнокультурна міфотворчість – це синтетичне і багаторівневе явище, що відображує здатність людини розпізнавати архетипово-символічні змісти і, взаємодіючи з ними, розкривати свій культурно-історичний і соціально-психологічний потенціал. Етнокультурна міфотворчість виступає важливою формою пізнання, самоактуалізації, саморозвитку та самоздійснення особистості, особливо в умовах культурної глобалізації. У процесі спільного вчинку етнокультурної міфотворчості створюються ціннісно-смислові та предметно-дієві передумови консолідації етнонаціональної спільноти. Етнокультурна міфотворчість ґрунтується на індивідуальному авторському міфотворенні, яке узгоджує етнокультурну картину світу та індивідуальний образ світу суб'єкта і лежить в основі формування та розвитку національного міфу, оскільки відображає взаємозв'язок ментальності особистості як суб’єкта й етносу, як колективного суб’єкта.
Обгрунтування та верифікація даної концепції виконувались з застосуванням наступних методів: міждисциплінарний аналіз і синтез філософських, психологічних, соціологічних, культурологічних напрацювань з проблеми міфотворчості; порівняння, систематизація, узагальнення, інтерпретація наявних теоретичних підходів та емпіричних результатів, проектування, моделювання. Для виявлення механізмів актуалізації етнокультурної міфотворчості особистості застосовувались: спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності, метод психоісторичної реконструкції (І.Г. Білявський), метод архетипного аналізу, дискурс-аналіз, авторські методики актуалізації етнокультурної міфотворчості особистості, модифікована методика ДДЛ Дж. Бука, модифікована методика «Каузометрія» Є.І. Головахи, О.О. Кроніка, синтезований автором методичний супровід формувального експерименту «Етнокультурна міфотворчість українців у процесі створення консолідуючого національного міфу», в основу якого покладена ідея спільного вчинку (В.О. Татенко), методика експертної оцінки.
Аналіз філософсько-психологічного та гуманітарного дискурсу стосовно проблематизації міфу, ментальності, картини світу, свідомості та несвідомого особистості дозволив встановити наявність парадигми етнокультурної міфотворчості особистості в соціальній та історичній психології, яка на перше місце ставить індивідуальну інтерпретацію архетипових основ психіки.
Основними дослідницькими настановами цієї парадигми є: 1) ключове значення наративів (Ж.Ф. Ліотар), зумовленість уявлень про реальність дискурсом, в якому зосереджені приховані джерела влади (М. Фуко); 2) значущість усвідомлення несвідомого в історичному процесі, яка підтверджується можливостями створення гіперреальності симулякра, коли образ бере верх над реальністю (Ж. Бодріяр); 3) деконструкція (Ж. Дерріда) й провокація відкриттів розбіжностями в поглядах (Ж.Ф. Ліотар), досягнення згоди шляхом дискусії (Ю. Габермас); 4) гнучка позиція особистості та розвиток суб’єктності в дискурсивних практиках.
З’ясовано, що дослідження динаміки несвідомого в психіці особистості з позиції міфотворчості фокусується на символотворчому процесі як фундаментальному психічному феномені. Здатність особистості створювати символічну реальність і взаємодіяти з нею є основою самоініціації в культурі. Міфотворча стратегія самоініціації дозволяє гармонійно включати несвідомі змісти в систему психічної активності, а інтерпретація архетипової символіки міфу збагачує й розвиває несвідомі змісти, актуалізує їх компенсаторні відношення зі свідомістю, полегшуючи сучасній людині цілісну взаємодію з навколишнім світом.
Було обґрунтовано, що саме створення індивідуального авторського міфу, як трансцендентний акт цілісного осягнення власного призначення, задовольняє потребу самоініціації особистості в культурі. З психологічної точки зору самоініціація – це синтезування нової конфігурації особистого мікрокосму, якому відповідає оновлений образ світу й самого себе. Основними складовими самоініціації за аналогією з процесом ініціації, який досліджували М. Еліаде, Е. Тейлор, Дж. Фрезер та ін., є: вихід за рамки буденності (виділення зі звичного середовища, перехід у змінений стан свідомості тощо); період інтроверсії (визрівання новоутворень особистості, символи – «лоно матері» та ін.); термінальні переживання, як сходинки до трансформації особистості, прикмети перевтілення у більш досконалу форму існування, друге (культурне, релігійне) «народження», яке актуалізує причетність особистості до цілей спільноти.
Ці складові оприявнюються в процесі індивідуальної авторської міфотворчості, яка характеризується наступними етнокультурними рисами: по-перше, зв’язок індивідуального авторського міфотворення з процесом художнього мислення, яке є метафоричним, інтуїтивним, наближеним до стародавнього міфолого-релігійного світогляду. Художнє мислення спонтанно виводить особистість за рамки буденності, переводить її у стан натхнення, катарсису. Катарсис сприяє самоперевершенню особистості, сходженню її на новий рівень самоусвідомлення.
По-друге, актуалізація суб’єктивного образу світу міфотворця завдяки синтезу усвідомлюваних і неусвідомлюваних психічних змістів особистості.
По-третє, автор індивідуального міфу, спонтанно керуючись універсальними законами створення міфологічної картини світу, об’єктивує унікальне розуміння просторово-часового континуума у певній етнокультурній традиції, специфічно репрезентує її цінності й смисли. Саме тому етнокультурну міфотворчість особистості можна співвіднести з другим (культурним) «народженням» її, яке реалізується як екзистенціальний проект особистості щодо певної культури. В ракурсі ставлення суб’єкта до історичної традиції, екзистенціальний проект – це побудова власного життєвого світу у відповідності до надбань, проблем та перспектив етнокультурної спільноти, з якою цей суб’єкт себе ідентифікує.
По-четверте, неповторний, ексклюзивний стиль художнього мислення автора індивідуального міфу. Цей стиль задається суб’єктивним переломленням загальнокультурної картини світу, а також особистісною й професійною аперцепцією досвіду.
По-п’яте, в індивідуальному авторському міфі оприявнюються термінальні переживання суб’єкта. Семантика життя і смерті відбиває процес трансцендентування за межі особистості до змістів духовного рівня, прагнення вийти за рамки біологічних законів для відродження в світі духовному, символічному.
Отже, етнокультурна міфотворчість особистості – це процес створення суб’єктивного міфологічного простору (індивідуального авторського міфу), який корелює з певним типом культурно-історичного, етносоціального та екзистенціального досвіду. Саме створення індивідуального авторського міфу як трансцендентний акт цілісного самоосягнення власного призначення, задовольняє потребу культурно-історичного освоєння часу, розгортання потенціалу особистості як суб’єкта історії та культури.
Етнокультурна міфотворчість особистості є, з одного боку, універсальним способом пізнання світу і самопізнання, тому що базується на архетипах колективного несвідомого, з іншого боку – це унікальний спосіб пізнання і саморозвитку автора-міфотворця як неповторної індивідуальності.
Виявлення механізмів актуалізації етнокультурної міфотворчості особистості базувалося на зв’язку психо-естетичних та морально-ціннісних її складових, які постали у спільному вчинку. Спільний учинок етнокультурної міфотворчості – це особлива система взаємостосунків та взаємодії між людьми, що передбачає творення його учасниками унікальних, індивідуально і соціально значущих смислів і цінностей етнокультурної спільноти, з якою вони себе ідентифікують. Основний принцип його – ціннісно-смислова спрямованість особистості на процес переструктурування середовища у відповідності зі структурою особистісних смислів. Спільний учинок є інтегральним соціально-психологічним механізмом актуалізації етнокультурної міфотворчості особистості, який систематизує решту інших, серед яких: психоісторична реконструкція як діалог суб’єкта культуротворчості з архетиповим підґрунтям; психорезонанс на основі етнокультурної міфотворчості в музиці; катарсис через опрацювання тіньових вмістів несвідомого; символотворчість та смислоутворення, що оприявнюються в процесі трансляції та трансформації культурно-історичних смислів.
Логіка актуалізації етнокультурної міфотворчості особистості передбачає встановлення зв'язку особистості з рівнем колективного несвідомого через індивідуальну авторську міфотворчість, послідовно синтезуючи його енергії в особистому несвідомому, особистому міфі, індивідуальному авторському міфі, полі культури (культурний соціогенез) і зрештою, призводячи до конструювання соціальної ідентичності.
Рівні самоконструювання «Я» органічно співвідносяться з етапами актуалізації етнокультурної міфотворчості особистості і є послідовними та взаємопов’язаними стадіями розгортання суб’єктності особистості в етнокультурній міфотворчості. Перший етап – самоактуалізація, що в парадигмі етнокультурної міфотворчості постає як проектування власного «Я» в міфологеми, продуковані світовою культурою; другий – саморозвиток як вироблення автором-міфотворцем суб'єктивних цінностей та смислів в індивідуальному авторському міфі і третій – самоздійснення суб'єкта культури в спільному вчинку етнокультурної міфотворчості особистості та спільноти.
Для обґрунтування емпіричних складових дослідження процесу етнокультурного міфотворення був задіяний контекст національного міфу. Побудовано соціально-психологічну модель національного міфу, в основу якої покладені дані з різноманітних сфер досвіду етнонаціональної спільноти: художньої літератури та мистецтва, політики, етнопедагогіки, історіографії, філософського дискурсу, релігії та народних вірувань і звичаїв, побуту. Систематизуючи ці дані, соціально-психологічна модель національного міфу окреслює подальший розвиток культурно-історичного потенціалу особистостей та етнокультурних спільнот у складі української нації.
Модель національного міфу має дві вісі. Перша з них – індивідуальний авторський міф як продукт спільного вчинку етнокультурної міфотворчості особистості та спільноти. Індивідуальний авторський міф, таким чином, набуває не лише відображувальної, але й породжувальної функції, зокрема у створенні національного міфу, тому що в семантичному полі індивідуального авторського міфотворення присутні історично константні та модифіковані знаки у вигляді динамічної системи понять, образів, метафор, символів, міфологем. Другою віссю моделювання є суб’єктивний досвід етносу (його перцептивний шар – просторово-часова модель, семантичний шар – смисли як відношення між суб’єктом та об’єктами зовнішнього світу і ядерний шар суб’єктивного досвіду етносу, складовими якого є етнічно детерміновані смисли, архетипи) у поєднанні з індивідуальним досвідом особистості.
Констатовано, що дослідження структури і змісту національного міфу передбачає психоісторичну реконструкцію архетипів культури, оприявнених у значущих подіях та видатних постатях, зафіксованих в історичній пам`яті національної спільноти та інтерпретацію індивідуальних авторських міфів. Доречність такого підходу підтвердилася отриманням сукупності етнокультурних міфотворчих одиниць, що утворює систему з цілісною структурою. У функціональному плані основою застосування пропонованої моделі є спільний вчинок етнокультурної міфотворчості.
Окреслено концептуальні елементи соціально-психологічної технології створення консолідуючого національного міфу, а саме: етнічні константи як архетипна вісь культури, культурна тема етносу, ідентифікаційна матриця історичних подій і видатних особистостей етнокультурної спільноти та імідж-легенда нації. Загалом, всі ці концептуальні елементи пов’язані із символотворчістю.
В результаті формувального експерименту «Етнокультурна міфотворчість українців у процесі створення консолідуючого національного міфу» були емпірично обґрунтовані та верифіковані основні теоретичні положення соціально-психологічної концепції етнокультурної міфотворчості особистості. У процесі формування здатності до етнокультурної міфотворчості у спільному вчинку було визначено ціннісно-смислові та предметно-дієві складові етнокультурної міфотворчості, а також механізми її здійснення у студентської молоді. Інтегральним соціально-психологічним механізмом виявився спільний вчинок, який систематизував дію решти механізмів актуалізації етнокультурної міфотворчості, а саме: психоісторичної реконструкції, психорезонансу, катарсису, сповідальності, символотворчості та смислоутворення, екзистенціального проектування.
Етнокультурна міфотворчість учасників експерименту відобразила їх здатність розпізнавати архетипово-символічні змісти і, взаємодіючи з ними, розкривати свій культурно-історичний і соціально-психологічний потенціал. Вона ґрунтувалася на індивідуальному авторському міфотворенні, яке узгоджувало етнокультурну картину світу та індивідуальний образ світу студентів.
У ході проведення формувального експерименту «Етнокультурна міфотворчість українців у процесі створення консолідуючого національного міфу» були отримані ідентифікаційні матриці видатних особистостей та ключових історичних подій, що є основою для ситуації наступного спільного вчинку – створення консолідуючого національного міфу, а також синтезовані наративи «Книга буття України» з точки зору центрального, південного та західного регіонів України, в яких присутні символи та міфологеми консолідації українського суспільства, що задають образ майбутнього України. Виявлено спільні міфологічні мотиви, цінності та смисли, які уможливили синтезування вищезазначених наративів, а також проаналізовані візуальні прообрази майбутнього консолідуючого національного міфу.
Центральна соціально-психологічна ідея і науково-практичне призначення концепції етнокультурної міфотворчості особистості полягає у розкритті специфічних особливостей та можливостей її розвитку у спільному вчинку з іншими суб’єктами етнокультурної міфотворчості.
Ключову позицію в соціально-психологічній концепції етнокультурної міфотворчості особистості займає діалог, що реалізується в інтра- та інтерсуб`єктній сферах особистості. При чому процесуальність як онтологічний атрибут діалога оприявнюється у процесуальній природі наративу, у взаємопереходах зовнішнього і внутрішнього планів особистості. В цій концепції наголошується, що міф, як система мислення й досвіду, яка спирається на психологічний баланс свідомої та несвідомої сфер особистості, виступає медіатором між реальним та потенціальним «Я», між модусами «Я» та «Ми».
У процесі обґрунтування соціально-психологічної концепції етнокультурної міфотворчості особистості був сформований поняттєвий апарат, що інтегрував напрацювання кількох теоретико-методологічних підходів в соціальній психології: етнокультурна міфотворчість особистості, спільний вчинок етнокультурної міфотворчості, самоконструювання «Я», культурний соціогенез особистості, індивідуальний авторський міф, принцип карнавальності, етапи самоконструювання «Я».
Побудовано комплексну соціально-психологічну модель етнокультурної міфотворчості особистості та спільноти (МЕМОС), яка призначена для прогнозування подальшого розвитку етнокультурної міфотворчості. МЕМОС об’єднує низку моделей, серед них: соціально-психологічна модель циклічності міфотворчості від первісності до епохи глобалізації; соціально-психологічна модель самоконструювання «Я» в культурно-історичному просторі; соціально-психологічна модель національного міфу; соціально-психологічна модель саморозвитку суб’єкта культуротворчості. Подальше дослідження причинно-наслідкових зв’язків між феноменами етнокультурної міфотворчості в умовах культурної глобалізації дозволить надати комплексній МЕМОС формалізованого характеру.
Перспективи застосування соціально-психологічної концепції етнокультурної міфотворчості особистості постають в моделюванні полікультурного контексту самосвідомості особистості; формуванні ментальності представників мультикультурних регіонів; в технологіях соціально-політичного міфодизайну та ін.
Дослідження етнокультурної міфотворчості в різних галузях соціальної практики може бути основою для створення тренінгів розвитку навичок індивідуальної міфотворчості (зокрема для запобігання культурному шоку, для розвитку екологічної взаємодії з рекламними міфами і політичними PR-технологіями і т. ін.). Процедура дослідження і розвитку особистісного самоусвідомлення за допомогою індивідуальної авторської міфотворчості може бути використана в освітній галузі, в психологічному консультуванні та індивідуальній психотерапевтичній практиці.

Література
Яремчук О.В. Психологія етнокультурної міфотворчості особистості: монографія / О.В. Яремчук. – Одеса: Фенікс, 2013. – 432 с.
Яремчук О. В. Етнокультурна міфотворчість покоління / О.В. Яремчук // Вісник Одеського національного університету. Т.14. Вип. 17., Психологія. 2009. – с. 178-186.
Яремчук О. В. Індивідуальна авторська міфотворчість як самоініціація особистості в культурі / О.В. Яремчук // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / за заг. ред. М.М. Слюсаревського; упоряд. Л.А. Найдьонова, Г.В. Мироненко. – К.: Міленіум, 2009. – Вип. 9. – 280 с., с. 261-270.
Яремчук О. В. Культурно-історичний потенціал молоді в умовах трансформації суспільства / О.В. Яремчук // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Вип. 74. – Серія: психологічні науки, том 2. Чернігів: ЧДПУ, 2009. – 220с., с. 211-215.
Яремчук О. В. Нарадигма і міфотворчість як спосіб методологізування в історичній психології (рос.мовою) / О.В. Яремчук // Психологічні перспективи. Спец.випуск: Психологія професійної діяльності працівників соціальної сфери. Зб.наук.пр.: К.: Золоті ворота, 2012. – 348с., с.219-226.
Яремчук О. В. Парадигма етнокультурної міфотворчості в соціальній психології: можливості застосування / О.В. Яремчук // Наукові студії із соціальної та політичної психології. Збірник статей. Вип. 24 (27). – К., 2010. –
С. 40-49.
Яремчук О. В. Парадигмальний контекст поняття "міфотворчість" в сучасній психології / О. В. Яремчук // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред.
С. Д. Максименка. Т. ХІ, част. 4. – К, 2009. – 512с., с. 500-509.
Яремчук О. В. Психологія етнокультурної міфотворчості особистості./
О.В. Яремчук // Креативність і творчість. – Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Серія «Соціологія. Психологія. Педагогіка». – Тематичний випуск №1 / Відп. Ред.: І. П. Маноха. – К.: Гнозис, 2009. – 426с., с. 413-420.