УДК 159.9.072
Серія грандіозних відкриттів у сучасному природознавстві
(останнє з яких – реєстрація сигналу гравітаційних хвиль, які розповсюджуються з немислимою досі швидкістю, вищою за швидкість світла у вакуумі); бурхливі соціально-політичні процеси, що призвели до інспірування гібридних війн у багатьох регіонах земної кулі, та їх наслідків – масових людських жертв, економічного зубожіння, новітнього «переселення народів» внаслідок утечі від жахіть зон підвищеної геополітичної турбулентності; зростання плюралістичного релятивізму в оцінці культурних артефактів; не безпроблемне розповсюдження демократичної моделі розвитку суспільства як безальтернативного тренду соціально-історичного розвитку людства, зрештою, визнання рівноцінності різних суб’єктів і наративів з небувалою гостротою ставлять питання адекватності наукової картини світу в її класичному баченні; валідності цієї картини світу в некласичній постановці питання як ступеня репрезентативності наших знань з урахуванням численних поправок на неодмінні сторонні змінні гносеологічної ситуації чи питання голономної релевантності наших уявлень про Всесвіт та місце людини в ньому – питання, що не вперше артикулюється, але вперше дістає змогу опертися на достеменні епістемологічні підстави на постнекласичному (за В. Стьопіним [6]) етапі розвитку наукової раціональності .
Як видається, відповідь на останнє зі сформульованих запитань можна отримати, помістивши досліджуваний феномен у фокус синергетичних студій. При цьому відкривається можливість «перевідкриття часу» – часу не в сенсі феноменологічного факту, а часу як первинної онтологічної засади існування сущого; висловлюючись метафорично, у синергетиці Час є Деміургом поставання впорядкованих структур (систем) із хаосу неврівноважених станів елементарних часток з їх безкінечними флуктуаціями та не прогнозованими траєкторіями руху.
Засновники синергетики [5; 8] переконливо доводять, що лінійний, причинно-наслідковий зв’язок, так званий каузальний детермінізм пояснює процеси в закритих, стаціонарних системах, а здобуті експериментальним шляхом істини – безперечні, єдині та вічні, тобто справджуються повсюдно і завжди. У статичній картині світу немає місця часу й еволюції. Здобуті досвідним шляхом істини регулярно відтворюються у визначених умовах і є позаісторичними.
Натомість у відкритих системах, які лиш у локальних своїх сегментах містять відносно закриті підсистеми зі зрівноваженими процесами, природні процеси спонтанні, що є наслідком дисипації (розсіювання) структур у напрямі межі ентропійного бар’єру. Саме цей бар’єр слугує атрактором для процесів наступної макроскопічної саморганізації, що «приборкує» процеси спрощення, розпаду й омертвіння.
Даний факт знаменує прикметну особливість: з’являється онтична структурна відмінність послідовних моментів – дисипації енергії мікросистеми до ентропійного бар’єру і наступне породження нового порядку внаслідок взаємодії атрактора з негентропійними впливами більшої за дану системи (макросистеми). Так з’являється час – у переході від тяжіння до розсіювання, спрощення, а відтак до розпаду з одного боку межі даної дисипативної структури (фракталу) до нового біфуркаційного горизонту, за яким – перемагання смертельних тенденцій емерджентною подією самоорганізації на вищому рівні існування сущого. Ну будь міжрівневих переходів, утворення ієрархій та включених імплікацій різних структурних порядків, не існувала б «стріла часу» як атрибут незворотності змін і символ еволюції природи.
Відтак холістичний підхід до тлумачення природних і соціокультурних явищ має брати до уваги процеси породження порядку з первісного хаосу, становлення організованих сукупностей (структур, систем) з вічного потоку на загал сильно неврівноваженої праматерії, що продукує із себе темпоральні ритми, з якими корелюють ті чи інші структурні рівні, а в їх межах відносно замкнуті природні цикли, хронотопи тощо.
Контрапунктом синергетичного тлумачення процесів, що відбуваються у «видимій» і «невидимій» реальності, в її так званих об’єктивному й суб’єктивному спектрах, є механізм біфуркації, у спосіб якого здійснюється трансформація енергії з одного виду в інший (наприклад, механічної в теплову), що супроводжується структурним перекомбінуванням початкових умов довільно взятої системи. Зауважмо, що можливість такої трансформації (структурної перебудови) з’являється тоді, коли випадкові зовнішні впливи починають «резонувати» з не менш випадковими внутрішніми носіями флуктуацій у системі. Причому цей резонанс як установлення когерентних зв’язків між різнопорядковими чинниками меншої («внутрішньої») і більшої («зовнішньої») систем тим сильніший, чим ближчим є перебування перших до критичної точки переходу мікросистеми у нову якість, тобто до точки біфуркації. З’ясовується, що в такій ситуації окремі макроскопічні фактори зовнішнього середовища «викликають до життя», каталізують (якщо говорити про хімічні процеси) чи фасилітують (якщо йдеться про соціальні явища) еволюційні зміни, сприяють установленню нового порядку, «обираючи» для цього «слушний момент».
Ця обставина спонукає до перегляду ролі «сліпого випадку» в процесах розвитку систем, обговорення проблем причинності, детермінізму-індетермінізму, ієрархічності-ризомоморфності (мережевості), зворотності просторових переміщень та незворотності часового плину і багатьох похідних від цих методологічних проблем, у тому числі і в проекції на предмет історичної психології. Остання ж, за словами І. Білявського, тримає у своєму фокусі людину історії, або людину культури [1, с. 6]. Предметна своєрідність історичної психології добре підмічена ним у спільних з В. Шкуратовим тезах, зокрема тій, що асоціюється з синергетичним баченням історико-психологічної проблематики: «Реальна психологія вивчає зараз людину в ситуаціях, де індивідуально-психологічні особливості не можуть справити вплив на хід історичного процесу. Масштаби макроскопічних процесів такі, що характеристики мікрочасток до них не застосовні. Якщо і виникає потреба визначити визначити зв’язок між «макро» і «мікросферами» людського буття, то вони повинні починатися зі з’ясування того, в яких межах індивідуальні характеристики впливають на хід історії та як можна розглядати це явище» [1, с. 27].
Помітна спроба прикладання синергетики до предметної царини загальної психології в Україні презентована колективною монографією М.-Л. Чепи [4], проте проблематика історичної психології залишилася у ній незаторкнутою. Не претендуючи на широке трактування історичних процесів з погляду «синергетичної психології», для чого потрібне окреме монографічне дослідження, окреслимо тут низку актуальних у вітчизняному контексті суспільних проблем, подамо їх синергетичне тлумачення та сформулюємо деякі зауваги щодо їх імовірнісного прогнозування.
У цьому контексті найбільш дошкульною є, безумовно, проблема сепаратизму на Донбасі та Криму, підігріта російською військовою агресією, яка коштувала Україні втрати деяких територій, численних людських жертв і економічних збитків. Кожен громадянин нашої багатостраждальної країни задається простими, але такими інфернальними у своїй потаємній суті питаннями: скільки іще залишилося терпіти; коли ж схаменеться північно-східний сусід; чи скоро розвіються його імперіалістичні ілюзії; чому «не відкриваються в нього очі» на загарбницьку політику корумпованої кремлівської верхівки тощо?
Попри наївно-прямолінійну стилістику цих настирливих запитань відповіді на них не можуть бути настільки ж прозорими й однозначними, оскільки не можна будувати логічно стрункі пояснювальні моделі й обґрунтовані сценарії майбутнього, засновуючись на вихідних (наявних) умовах і фактичних подіях [7]. Незважаючи на відмінності політичного режиму (автократичний з елементами демократичних симулякрів у Росії та демократичний із сильною кланово-олігархічною складовою в Україні), ці соціуми – постмодерні, принципово відкриті, включені в мережу світових фінансових, торгово-економічних, політичних, етнокультурних, духовно-ідеологічних зв’язків. Відтак точний прогноз і бездоганно розроблений футуристичний сценарій – речі неможливі. Також ненадійними є історичні аналогії з більш чи менш віддаленого минулого даних чи інших держав, позаяк час пливе односпрямовано, як відомо, в силу того факту, що на перебіг подій у відкритих системах впливають не лише певні вихідні (початкові) умови; його порушують різноманітні випадкові «збої» – дефіцити, кон’юнктура на ринку сировини, товарів і послуг, мода, споживацькі настрої, чутки й упередження, традиції, колективні уявлення, пропаганда тощо. Причому неочевидно, котрий із факторів зіграє роль тригерного механізму, що збурить усю систему і приведе її до біфуркаційного роздоріжжя, – обвал ціни на нафту, збитки від економічних санкцій, вбивство харизматичного опозиційного лідера, військові втрати, підвищення комунальних тарифів, зростання впливу релігійного фундаменталізму й ідеології імперіалістичного реваншизму…
Необхідна тонка гра зовнішніх геополітичних акторів, які посилили б роль саморуйнівних тенденцій в укладі сучасної Росії як суб’єкті глобальної загрози, з одного боку, та зміцнили надію сил спротиву в середині цієї країни, з другого боку.
Ціна помилки вочевидь дуже висока. З недавньої історії знаємо, до яких неоднозначних наслідків привела «арабська весна» в різних країнах Північної Африки – від розпалювання кланово-племінного громадянського конфлікту в Лівії до демократичного вибору й поступального економічного розвитку в Тунісі. Як бачимо, жорстке педалювання одних тенденцій суспільного розвитку держави з боку іноземних інституцій та неврахування чутливості системи до інших чинників (релігійно-конфесійних суперечностей, зайнятості населення, рівня освіченості тощо) може призвести до неочікуваних, парадоксальних (у тому числі й катастрофічних) результатів. Розрахунок на рефлексивність як «вищу психічну функцію», невід’ємну від самоусвідомлення і самовизначення, часто-густо не справджується, оскільки маніпулятивні можливості мас-медіа воістину безмежні, та й архетипи колективного несвідомого у складних, екстремальних ситуаціях «оживають» не завжди доречно й алопластично. Плюралістичність і семантична неоднорідність Інтернет-середовища не може повною мірою компенсувати тенденційність офіційної пропаганди. Відтак важко спрогнозувати, коли настане пік сильної неврівноваженості системи, які лідери (цілі, ідеали, цінності) виявляться найбільш затребуваними для еволюційного (як варіант – революційного) переходу через точку біфуркації та вибору подальшої траєкторії суспільного розвитку. Може статися так, що погіршення рівня життя громадян не розбудить критичне мислення, а пробудить сценарні послання усталених соціальних міфологем, і замість переходу суспільства на якісно новий рівень цивілізаційного розвитку ми отримаємо інволюцію до архаїчних патернів соціальної поведінки і зовнішньої політики [2].
Відтак для прискорення незворотних соціальних змін необхідна відповідальна позиція як правлячої політичної верхівки, бізнес-еліти, професійних спільнот, так різних неформальних об’єднань, пересічних громадян, здатних до синергії зусиль, яка запустить процес автокаталізу (хімічне поняття) чи фасилітації (його психологічний еквівалент), що в кінцевому рахунку забезпечить незворотність еволюційних змін. При цьому слід брати до уваги історичну тяглість інерції, чіпляння за деструктивні матриці етнічного самовизначення і державотворення, що у випадку України може актуалізувати віктимні соціальні установки й раз по раз викликати кризу довіри до чинних інститутів влади і самоуправління [3, с. 142-148].
Синергетика не дає рецептів, як діяти в конкретних суспільно-історичних ситуаціях, але вона озброює експертне середовище, яке зобов’язане чинити тиск через своє інституційне представництво в структурах громадянського суспільства, релевантним методологічним інструментарієм для генерування множинних сценаріїв розвитку подій, побудови стохастичних моделей історичного поступу, підсилення слабких і формування потужних атракторів і т. ін. задля незвортно-поступальної трансформації світового порядку в напрямі досягнення універсальних людських цінностей.
Список використаної літератури
1. Белявский И. Г. Лекции по исторической психологии / И. Г. Белявский. – Одесса : Астропринт, 2004. – 448 с.
2. Карпенко З. С. психолого-історична реконструкція соціальних міфологем як метод протидії маніпулятивним медіатехнологіям / З.С. Карпенко // Проблеми політичної психології : зб. наук. праць / Асоціація політичних психологів України, Інститут соціальної та політичної психології НАПН України ; [редакційна колегія: Л.А Найдьонова, Л.Г. Чорна, І.Г. Батраченко та ін.]. – К. : Міленіум, 2015. – Вип. 2 (16). – С. 361-370.
3. Кремень В. Україна: ідентичність у добу глобалізації (начерки мета дисциплінарного дослідження) / В. Кремень, В. Ткаченко. – 2-ге вид., допов. – К. : Т-во «Знання» України, 2013. – 471 с.
4. Парадигмальні зміни основ загальної психології у синергетичному контексті: колективна монографія / [Чепа М.-Л. А., Мащенко В.Ф., Маценко Ж.М., Бугайова Н.М. та ін.] ; за редакцією Чепи М-Л. А. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. – 220 с.
5. Пригожин И. Порядок их хаоса: Новый диалог человека с природой / И. Пригожин, И. Стенгерс ; [под. ред.. В.И. Аршинова, Ю.Л. Климонтовича, Ю.В. Скачкова ; пер. с англ.]. – М. : Прогресс, 1986. – 432 с.
6. Степин В.С. История и философия науки. Учебник для аспирантов и соискателей ученой степени кандидата наук / В.С. Степин. – М. : Академический проеки; Трикста, 2011. – 423 с. – (Gaudeamus).
7. Тоффлер Є. Третья волна / Є. Тоффлер. – М. : ООО «Фирма «Издательство АСТ», 2004. – 781 с.
8. Хакен Г. Тайны восприятия. Синергетика как ключ к мозгу / Г. Хакен, М. Хакен-Кроль. – М. : Институт компьютерных исследований, 2002. – 272 с.