УДК 159.9.072

Карпенко Зіновія Степанівна
доктор психологічних наук, професор,
завідувач кафедри педагогічної та вікової психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.


На основі міждисциплінарного аналізу у статті аргументовано необхідність імплементації ідеї циклічності в історичну соціальну психологію. Наведено приклади, які підтверджують прогностичну і проектувальну придатність цієї ідеї до природничих і соціогуманітарних наук. Дослідження в галузі синергетики, фрактальної геометрії, футуристичні розвідки в різних галузях знань оперують універсальними математичними законами і числовими константами, які дають змогу розрахувати той чи інший стан системи, що розвивається. Зокрема, авторська концепція психології аксіогенезу особистості володіє таким методологічним ресурсом. Подальший поступ психологічної науки пов’язується із запровадженням холістичних теоретичних моделей, заснованих на принципах ієрархічної самоорганізації просторово-часового континууму.
Ключові слова: історична соціальна психологія, система, холізм, циклічність, синергетика, фрактальна геометрія, аксіогенез.
Постановка проблеми. Кожна наука, аби вважатися такою, прагне до реалізації, крім описової, пояснювальної, ще й неодмінно прогностичної, а також проектувальної функцій. У зв’язку з цим ставиться питання введення у постмодерний глобалістичний дискурс проблеми меж пізнання й технологічної спроможності людини опанувати іманентні тенденції світобудови, що водночас порушує проблеми соціальної толерантності та моральної відповідальності за результати наукового передбачення, науково-технічної творчості й соціокультурного конструювання як екологічного ареалу, так і ментального ландшафту життєздійснення осіб і спільнот.
В історії науки відомі численні спроби сперти прогнозно-проектну (пізнавально-перетворювальну) діяльність учених-дослідників як на класичну, лінійну, причинно-наслідкову модель методологування, так і на циклічну (голономну, взаємно і множинно детерміновану) модель. Причому обидві моделі можуть бути як історичними («не можна двічі вступити в одну і ту ж воду»), так і позаісторичними («нове – це добре забуте старе»), отож уведення принципу історизму в соціально-психологічні студії можливе з обох позицій. Однак, враховуючи оптику досліджуваних явищ (у тому числі й здобутки синергетики), можемо стверджувати, що лінійний, механістичний детермінізм є частковим, прикладним застосуванням інтегрального, холістичного взаємозв’язку феноменів неживої і живої матерії, різного роду енерго-інформаційних перетворень в онтичній матриці сущого [10].
Відтак зрозумілі невгамовні інтенції мислителів минулого і сучасності віднайти «універсальні ключі» – методологічні інструменти, у своєму межовому прояві – абстрактні математичні функції, що прояснюють об’єктивний плин подій, який скоряється певному імпліцитному ритму, відбувається з відповідним темпом, сегментуючи таким чином цілісний хронотоп історичного тривання на дискретні епохи, фази, періоди з їх наступним (розширеним чи згорненим, ускладненим чи редукованим, прискореним чи сповільненим, традиційним чи інноваційним і т. д.) відтворенням на черговому витку кругообігу (фактично – ієрархічному рівні, зокрема, й у вигляді спіралі) історичного циклу. Актуалізація цієї проблеми на предметному полі соціальної психології, власне, і є метою цієї статті.
Результати дослідження. Наукознавству відомі численні спроби інтервального вимірювання історичного розвитку цивілізацій (А. Тойнбі), етносів (Л. Гумільов), природних видів (Ч. Дарвін), економічної кон’юнктури (М. Кондратьєв), прогнозування криз і шляхів виходу із них (Ю. Яковець), ідея єдності сонячної, соціальної та органічної активності (О. Чижевський) і багато інших. Свого часу поет і футуролог В. Хлебников у праці «Дошки долі» вивів «основний закон часу»: «у часі відбувається негативне зрушення через 2 х 3n днів… подій, дух часу стає зворотним через 2 х 3n днів …; між завоюванням Сибіру і відсіччю Росії 1905 р. 25 лютого при Мукдені пройшло 310 + 310 днів. Коли майбутнє стає завдяки цим викладкам прозорим, утрачається почуття часу, здається, що стоїш нерухомо на палубі передбачення майбутнього. Почуття часу зникає і воно походить на поле попереду і поле позаду, стає свого роду простором» (Цит. за [5, с. 180]).
Фахівцям добре відоме так зване число Фібоначчі (Ф = 1,618), знане ще цивілізаціями стародавніх Вавилону, Єгипту та Греції. Так, за оцінкою астронома К. Домбровського, Сонце і планети утворюють деяку коливальну систему, що тривалий час перебуває у стані спокою тільки в тому разі, якщо ці відстані відповідають ряду чисел Фібоначчі, які знаходяться між собою у «золотій пропорції». В. П. Кузьменко зазначає, що багато закономірностей соціально-економічної динаміки (соціоекодинаміки) відповідають геометричній прогресії, як-от: виробнича функція Кобба-Дугласа-Тінбергена зв’язує в часову ступеневу функцію ресурси і результати доцільної економічної діяльності людей, що відповідає вимогам науково-технічного прогресу. Цікаво, що саме хлебниковський прогнозний інструментарій у вигляді сформульованого ним «основного закону часу» підштовхнув цього автора до розробки теорії циклічності соціоекогенезу в історичному розвитку Росії та України [5]. До кола прихильників і розробників цієї теорії належать ціла плеяда дослідників з пострадянського простору – Ю. Яковець, О. Субетто, В. Рязанов, В. Пантін, М. Чмихов, А. Кулінкович, І. Макаренко та ін.
Передісторію освоєння циклічної парадигми в природних процесах склало системне дослідження космічних, геологічних і економічних циклів С. Афанасьєва на початку 90-х років, який на основі опрацювання методами спектрального аналізу часових рядів різних показників, використаних не тільки М. Кондратьєвим при відкритті «довгих хвиль», але і його головним опонентом Д. Опаріним, показав, що два великих цикли кон’юнктури синхронізуються з геологічним затемнено-перигелієвим циклом довжиною в 108 років. Цей цикл пройшов у С. Афанасьєва в його системі, що включає 17 класів геологічних циклітів, під номером 13 (число Фібоначчі!). Ця цифра – сакральна у світогляді багатьох людей, зауважує В. Кузьменко, на що є і об’єктивні підстави. Так, Ю. і З. Кононови зазначають, що при аналізі математичної моделі піраміди Хеопса розкривається феномен числа 108. Це священне число у буддистів, число чоток дорівнює 108. 108 м х 1,087 = 185 м – довжина кабельтова. 1,088 = 1,85 (дцм) – довжина «єгипетського пальця» (відстань між витягнутими великим і вказівним пальцями руки). Маса Сонця = 108 х 109 т. Об’єм Землі = 108 х 1010 км3. Швидкість руху Землі навколо Сонця = 108 х 103 км в годину, відстань від Венери до Сонця = 108 х 106 км. Відстань, що проходить світло за 1 годину у вакуумі = 108 х 1010 м. Середнє відношення довжини тулуба (кістяка) до довжини черепа дорослої людини = 108 х 10 -1». Протяжність «довгих хвиль» М. Кондратьєва у середньому теж склала біля 55 років. Причому, дві сусідні «К-хвилі» несхожі одна на другу, але через одну – у них є багато подібностей. Якщо в циклах «рубежу століть» більш значні технологічні переміни, то в циклах «середини століття» – соціальні.
На конкретному історичному матеріалі В. П. Кузьменко доводить, що дві сусідні «К-хвилі» начебто фрактально вкладаються в 108-літній «віковий» цикл, що відповідає й «основному закону часу» Хлебникова: 3n + 3n днів при n=9. Ба більше, 108-літні історіометричні цикли Росії розпадаються на 36-літні підцикли, що відповідають 3n + 3n зазначеній формулі Хлебникова при n=8. Відштовхуючись від цих ідей, автор уклав періодизацію циклічного розвитку суспільних процесів в історії соціумів Київської Русі, Московського царства та Росії, включаючи радянський і пострадянський її періоди.
Залишаючи осторонь фактологічно насичені зіставлення й евристичні узагальнення цитованого вище автора, вартих окремої уваги і, можливо, полеміки, проілюструємо й іншу помітну спробу обґрунтування історичних циклів соціального розвитку[1]. У ній автори – Е. А. Афонін, О. М. Бандурка, А. Ю. Мартинов – пропонують модель «універсального епохального циклу» з метою аналізу соціально-історичних процесів, у якій виокремлено революційну, інволюційну, коеволюційну й еволюційну фази з урахуванням військового, економічного, політичного, наукового, правового, релігійного і психологічного критеріїв. Отже, революційній фазі епохального соціального циклу властиві громадянські війни, перегляд і зміна типів економічної діяльності, зміна політичних статусів та ієрархій, диференціація систем знання, зміна правової регламентації, виникнення і розповсюдження нових релігійних уявлень, зміна соцієтальних психологічних характеристик (ціннісних орієнтацій, ідеалів, соціальних настановлень, реставрація архетипних образів колективного несвідомого – З.К.); інволюційній фазі притаманні локальні війни, засвоєння відповідних типів економічної діяльності, авторитарні й тоталітарні режими, накопичення енциклопедичного знання, стабілізація правової системи, формалізація релігійних норм, засвоєння нових соцієтальних характеристик; коеволюційна фаза характеризується міжцивілізаційними війнами, зміною методів економічного регулювання й наукових парадигм, переглядом правових нормативів, зміною регулятивних практик і соцієтальних векторів розвитку; еволюційна фаза поєднується зі «світовими війнами», тимчасовим досягненням сталого розвитку в межах домінантного циклічного типу економічного розвитку, різними формами та типами демократії, синтезом наукових парадигм, інноваційним розвитком права, релігійним катарсисом, стабільністю домінантних соцієтально-психологічних типів [1, с. 209-210].
Отже, сформувалася своєрідна циклічно-генетична парадигма, яка, на думку її апологетів, здатна призвести до науково-технічної революції, що, за сміливим припущенням Н. Сапи, завершиться всередині ХХІ століття і допоможе здолати кризу сучасної науки, яка ослабила її прогностичну функцію [7, с. 265]. Основні постулати теорії циклічно-генетичної динаміки такі: 1) циклічність є всезагальною формою руху і в природі, і в суспільстві; 2) траєкторія циклічного руху характеризується послідовною зміною фаз, частково допускаючи накладання суміжних циклів і формуючи хвилеподібну динаміку процесів; 3) типова структура включає фази: 1) інкубаційний період формування, наприклад, науково-технічної ідеї, її втілення у дослідних зразках чи технології, яка характеризує ядро нового покоління техніки; 2) інноваційна фаза, пов’язана з проривом на нові ринки, запеклістю конкуренції; 3) фаза розповсюдження (дифузії) техніки нового покоління, розширення ринку, виживання в умовах конкуренції; 4) період порівняно стабільної динаміки, насичення ринку, розвитку виробництва на основі заміни моделей на більш досконалі; 5) фаза морального (економічного) і технічного старіння даної продукції, падіння попиту, витіснення її зі сфери виробництва і застосування більш ефективної техніки наступного покоління.
Приклади реставрації циклічних моделей історіогенезу стосовно різних природних процесів і соціокультурних артефактів підтверджують необхідність темпоральної квантифікації процесів соціалізації особистості, її професіоналізації, духовного розвитку, психо-, культуро- й аксіогенезу тощо, позаяк доведено кореляцію космічного, біологічного соціального та персонального циклів. Обґрунтування побудови аксіометрики особистості стосовно різних феноменів її персонального життя найбільш повно викладено в монографії авторки «Аксіологічна психологія особистості» [3]. Постне-класичний синергетичний модус цієї аргументації, зокрема, зводиться до наступних міркувань.
Насамперед відзначимо, що психіка в усіх можливих теоретичних допущеннях про її структуру, функції складників, різновиди організованостей на мікро-, мезо- і макрорівнях є принципово відкритою системою, яка характеризується спонтанністю процесів «внутрішньої» і «зовнішньої» взаємодії, що, втім, не скасовує закономірного характеру регулярних структурних упорядкувань здавалося б цілком хаотичних процесів. Причому ритмічний характер переструктурування певної сильно неврівноваженої системи під впливом достатньо потужних зовнішніх чинників у точці біфуркації зумовлює вибір системою одного з можливих шляхів розвитку. Цей вибір переводить психічну систему на новий рівень розвитку і хронотопний режим функціонування. Система розширює свої межі, «переростає саму себе»; відбувається саморозвиток, що у психології трактується як психофізіологічне дозрівання, онтогенез, персоногенез, професіоналізація, аксіогенез тощо.
Ці та інші феномени психічного розвитку ієрархічно впорядковані, незважаючи на постійні флуктуації тих чи тих «психічних атомів». Порядок народжується з хаосу – такий лейтмотив найвідомішої книги І. Пригожина й І. Стенгер [7]. А їх талановитий послідовник в царині економіки Е. Найман резюмує: «Хаотичні системи є системами зі зворотним зв’язком, оскільки від попереднього значення залежить наступне. Цей факт прямо вказує на те, що хаотичні системи не випадкові, позаяк однією з властивостей випадкових блукань є незалежність попередніх і наступних подій одна від одної [6, с. 267]. До точки біфуркації система неврівноважена, причому її неврівноваженість і загроза знищення через ентропію енергії постійно наростає, але після переходу через ентропійний бар’єр, що збігається з точкою біфуркації, система знову стає врівноваженою, де справджуються класичні детерміністичні закони і можливі точні прогнози. Проте стан рівноваги системи відносний і швидкоплинний, а стан неврівноваженості – абсолютний та вічний.
Прикметно, що інструменти фрактальної геометрії дозволяють змоделювати просторову конфігурацію діапазону флуктуацій системи від одного впорядкування до наступного, від однієї точки біфуркації до іншої, визначити площу неправильних геометричних фігур, які в абстрактний спосіб (за допомогою математичних рівнянь) репрезентують повторювану траєкторію самозміни психічної системи на різних еволюційних рівнях її життєздійснення. Ця просторово-геометрична конфігурація – фрактал – є атрактором – межею і метою руху хаотичної системи [2, с. 263]. Фрактали самототожні, тобто відтворюють свої геометричні характеристики через певні часові відрізки, вони з’являться, «ростуть», клонуються, наче однояйцеві близнята; фрактали подільні, тобто породжують ідентичні просторові конфігурації на новому рівні впорядкування/розвитку; фрактали корелятивні, оскільки перебувають у смисловому резонансі й цільовому узгодженні (якщо брати їх проекцію на психологію особистості) з іншими фракталами на різних рівнях ієрархії системи, що, неухильно саморганізовуючись, розвивається. О. А. Донченко зазначає: «Фрактал є об’єднавчим елементом макро- і мікросвіту». Він є своєрідною одиницею Всіх живих, нелінійних, відкритих, надскладних систем, здатних до саморганізації [2, с. 24].
Щодо функціонування різних психічних утворень (фракталів) можна відзначити таке: будь-який психічний структурно оформлений зміст – це знаково-символічний код, ціннісний коефіцієнт події, що визначає її значущість для особи (формальна причина, за Аристотелем; фрактал як атрактор). Водночас це – досягнута мета, реалізована мотиваційна тенденція, не завжди усвідомлена, але тим не менш телеологічно спрямована (цільова причина, за Аристотелем; фрактал як мета). Нарешті, фрактал – це рухомий горизонт саморуху і самозміни (рушійна причина, за Аристотелем; межа, за Е. Лоренцом, Б. Мандельбротом та ін.). Звичайно, психічні фрактали пов’язані зі своїми тілесними носіями – конкретними індивідами, а відтак мають конфігуративні соматичні маніфестації на рівні анатомії, морфології та фізіології людини (матеріальна причина, за Аристотелем).
У фрактальній геометрії реалізовано успішні спроби математичного прогнозування кількості послідовних ітерацій, що ведуть до формування тотожних фракталів, необхідних для переходу системи на кожен наступний еволюційний рівень (а також цикл) функціонування. Так зване число Фейгенбаума (F=4,669…) являє собою універсальну константу, що характеризує різноманітні природні процеси та вселяє надію на систематизацію і класифікацію хаосу.
Щодо процесу становлення особистості це означає існування, як мінімум, п’яти (наближення числа F) ієрархізованих структурних рівнів і пов’язаних з ними епігенетичних циклів розвитку. Відзначимо, що постульований нами принцип інтегральної суб’єктності якраз і включає п’ять рівнів: відносний суб’єкт – психосоматичний індивід, моносуб’єкт – суб’єкт окремої предметної діяльності, полісуб’єкт – особистість як носій різноманітних ціннісних орієнтацій та соціальних ролей, метасуб’єкт – суб’єкт індивідуальної культуротворчості, абсолютний суб’єкт – цілісна особа як універсальний фактор життєздійснення і світопобудови. Яскравий представник холістичного підходу в психології К. Уілбер зазначає, що п’ять рівнів є тим числовим мінімумом, який дозволяє подати функціонування психіки як зінтегрованої і структурно (субординаційно й координаційно) впорядкованої системи [9].
Таким чином, методологія психології дістає інше – постмодерне, постнекласичне, водночас інтегрально-універсальне опертя для реалізації холістичного підходу, який конгеніальний процесам у видимій (матеріальній, лабораторно і сенсорно доступній) і невидимій (феноменологічно-рефлексивній, ідеально-мислимій) природі. При цьому первинний хаос як вічний динамічний процес і фрактал як статична просторова фігура – не конфронтаційні явища, а різні аспекти фундаментального факту єдності змісту і форми, існування і сутності в їх постійних зв’язках і перетвореннях (більше див. [4]).
Висновки та перспективи подальшого дослідження. Як показує міждисциплінарний аналіз, ідея циклічності в історичній соціальній психології суголосна сучасним теоретико-методологічним пошукам, може й повинна бути впроваджена в постнекласичний науковий дискурс з метою гармонізації взаємин людини зі світом по всьому спектру її сутнісних зв’язків із ним шляхом антиципації наслідків ситуативних і сенсожиттєвих виборів і стратегіально релевантного вибудовування (проектування) життєвого шляху особистості та гідного соціокультурного (державно-політичного, економічного, організаційно-управлінського і т. д.) проекту (наративу) життєдіяльності спільнот різного кількісного і якісного складу.



1. Афонін Е. А. Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід / Е. А. Афонін, О. М. Бандурка, А. Ю. Мартинов. – Х. : Вид-во «Титул», 2008. – 504 с.
2. Донченко Е. А. Фрактальная психология (доглубинные основания индивидуальной и социетальной жизни) / Е. А. Донченко. – К. : Знання, 2005. – 323 с.
3. Карпенко З. С. Аксіологічна психологія особистості / З. С. Карпенко. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2009. – 512 с.
4. Карпенко З. С. Аксіометрика вчинку: модус самотворення / З. С. Карпенко // Психологія і суспільство. – 2016. – № 2. – С. 90–97.
5. Кузьменко В. П. Історичні цикли розвитку України та Росії в теорії їх соціально-економічного генезису / В. П. Кузьменко // Стратегічна панорама. – 2002. – № 2. – С. 177–192.
6. Найман Э. Мастер-трейдинг: секретные материалы / Э. Найман. – М. : Альпина Паблишер, 2002. – С. 254¬–272.
7. Пригожин И. Порядок их хаоса: Новый диалог человека с природой / И. Пригожин, И. Стенгерс ; [под. ред. В. И. Аршинова, Ю. Л. Климонтовича, Ю. В. Скачкова ; пер. с англ.]. – М. : Прогресс, 1986. – 432 с.
8. Сапа Н. В. Теорії циклів, криз та інновацій: теоретико-методологічний контекст / Н. В. Сапа // Гуманітарний вісник ЗДІА. – 2012. – № 51. – С. 258–269.
9. Уилбер К. Интегральная психология: Сознание, Дух, Психология, Терапия / К. Уилбер [пер. с англ.]. – М. : ООО «Изд-во АСТ» и др., 2004. – 412 с.
10. Хакен Г. Тайны восприятия. Синергетика как ключ к мозгу / Г. Хакен, М. Хакен-Кроль. – М. : Институт компьютерных исследований, 2002. – 272 с.

Karpenko Zinoviia Stepanivna
Doctor of Psychological Sciences, Professor,
Head of the Department of Educational and Developmental Psychology at Vasyl Stefanyk Precarpathian National University
Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.
THE IDEA OF CYCLICALITY IN HISTORICAL SOCIAL PSYCHOLOGY
Based on the interdisciplinary analysis the necessity of the implementation of the idea of cyclicality to historical social psychology is argued in the article. The examples that confirm the predictive and projecting suitability of this idea to natural and socio-humanitarian sciences are given. Research in the field of synergetics, fractal geometry, futuristic explorations in different fields of knowledge operate universal mathematical laws and numeric constants allowing to calculate a particular state of the developing system. In particular, the author's concept of psychology of personality axiogenesis has such a methodological resource. Further progress of the psychological science is associated with the introduction of holistic theoretical models based on the principles of hierarchical self-organization of space-time continuum.
Keywords: historical social psychology, system, holism, cyclicality, synergetics, fractal geometry, axiogenesis.